Покритка

Анатолій Лупиніс

Тарасе, батьку, підійми чоло.
Поглянь на свою милу Україну.
Немало зим і весен відгуло.
І пил покрив прабатьківську руїну.
Кривавий пил.
Ні, ні, не спали ми.
Звивалися потоптані знамена.
Хиталися підвалини тюрми.
Не вмерла ще, —
Співали ми натхненно.
Співали рано. Розірвав той спів
Багнет із нами ж викутої криці.
Летіли кулі в марноблудство слів.
І жерла нам дивилися в зіниці.

Я бачив, як безчестили матір.
Мою матір.
Мене пестила покритка.
Яка називала своїм сином.
По землі вештаються байстрюки,
Які зовуть мене братом своїм.
Брати!..
Мамо!
Прокляття нам.
Небо, ти бачиш все
І не гримнеш обуренням та гнівом.
Земле, ми топчемо тебе
Своїми брудними ногами,
І ти не тріснеш,
Не розверзнешся прірвою,
Щоб поховати назавжди
Ганьбу свою та нашу.
Прірва?
Прірва…
Так, прірва під нами,
Та ми не бачимо її,
Ми котимося в прірву,
А мислимо, що летимо в рай.
В пекло!
В забуття!
Щоб і спомину не залишилося,
Ані сліду (досить наслідили),
Ані смороду.

Мамо,
В лиху годину ти мене родила.
З ганьби та блуду
Плід свій зачала.
Бодай в утробі ліпше задавила.
Бодай сама ти краще не жила.
Зґвалтована, обдурена, розп’ята,
З відтятим язиком,
Опльованим чолом,
Лежиш ти в пазурях коханця — ката
І ворона — могильника заклятого
Улесливо зовеш ти, облуднице, орлом.

Твої сини тебе ж і розпинають
За черствий хліб та кислий пійло-квас.
Нікчемних байстрюків голодні зграї.
Брати мої, про вас то я, про вас.
Все продали,
Від всього відреклися.
Чужий жупан.
Чужі думки й слова.
Від хитрощів он голови вже лисі.
Й підлота вас, мов саван, обвива.
Ні совісті,
Ні честі ані трохи.
Лише живіт,
Та баба,
Та гаман.
Хоча б на мить,
Хоча би перед здохом,
Спокутуйте підлоту та обман
Хоч словом правди,
Хоч півсловом щирим.
Бо діти нас і внуки проклянуть,
Коли дізнаються,
В який ганебний вирій
Ми торували їм дорогу — путь.

А ти, облуднице, все ніжишся в гаремі?
Твій яничар тебе нагодував.
І навіть хороми тобі відвів окремі,
Щоб люди не подумали, бува,
Що ти невільниця,
Наложниця,
Рабиня,
Він щедрим став,
Вельможний твій босяк,
І навіть з ганчірок червоно — синіх,
Щоб сором скрила,
Зшив тобі ковпак.
І ти, безстижая, у йому серед люди
Бредеш у слід за зайдою приблудою.

А я, твій син, народжений із блуду,
Прошу тебе,
Молю тебе,
Клену —
Зірви з очей облудливу полуду,
Розбий для тебе зроблену труну,
Стань знову юною,
Невинною стань знову,
Вінком покрий просвітлене чоло,
Поклич —
Твоє єдине лише слово —
Ми встанемо —
І що б там не було! —
Який би глум терпіть не довелося,
Який би біль не розривав грудей —
Ми за твої, за золотії коси,
За чистую блакить твоїх очей
Підем на бій,
На звитяг і на жертви,
По частці кожен віддамо себе,
Бо краще, мамо, нам сьогодні вмерти,
Ніж бачити збезчещену тебе.

Київ, 22 травня 1970 року

Про вірш

Полум’яний патріотичний твір про незламну вірність рідній землі, пам’ять предків та високий обов’язок захисту свободи України.

Історія

Поезія належить до багатого доробку автора (Анатолій Лупиніс), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.

У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.

Форма

Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.

Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.

Як читати

Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Тарасе, батьку, підійми чоло»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.

У кульмінації («Все продали») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.

Фінал вірша («Київ, 22 травня 1970 року») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.

Теми: українська поезія · національна гідність · філософія серця · екзистенційний досвід · сатира і мораль

Усі поети