Що ж, авторучка — це не шабля із піхов.
Ворожа кров не бризне з-під пера.
І лиє дощ. І гетьман не приїхав.
Неслушний час. І все-таки пора.
Пора, пора!
Живеться, як на Етні.
Ганьбу віків лиш магма відпере.
Це лиш слова. Зате вони безсмертні.
Вгамуйте лють. Їх куля не бере.
Філософська медитація про плин часу, незворотність людських учинків і вічну красу світу. Авторка утверджує стоїчну мужність та вірність власним моральним орієнтирам.
Поезія належить до доробку Ліни Костенко періоду збірок «Над берегами вічної ріки» (1977) або «Неповторність» (1980) — часу тріумфального повернення поетеси до читача після шістнадцятирічної заборони на публікацію за принципову підтримку руху шістдесятників. Роки примусового мовчання викували її непохитну естетичну й моральну безкомпромісність.
Ліна Костенко стала живим сумлінням української літератури другої половини XX століття. Її твори повертали поезії інтелектуальну глибину, європейську культуру віршування та абсолютну чесність перед історією і власним народом.
Твір вирізняється карбованим розміром: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком та афористичною інтонацією.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Ліна Костенко віртуозно володіє афористичним словом, перетворюючи майже кожен рядок на вичерпну життєву максиму з бездоганним звуковим ладом.
Вірш відкривається яскравим, психологічно точним зачином («Що ж, авторучка — це не шабля із піхов»), який відразу вводить читача у простір граничної відвертості. Образність позбавлена штучної пишності — кожен предмет чи стан окреслено виразним, майже різбленим контуром.
У серцевині тексту («Пора, пора») розгортається глибокий філософський діалог ліричної героїні зі світом і сумлінням. Авторка випробовує буденні уявлення на міцність, викриваючи душевну лінь і нагадуючи про ціну кожної миті людського життя.
Фінал твору («Вгамуйте лють. Їх куля не бере») звучить як вистраждана етична формула незламності. Поетеса лишає відчуття високого очищення душі й невідступної віри в те, що правда та любов перемагають будь-яку темряву.
Теми: поезія шістдесятників · природа і людина · плив часу · неповторність миті