Гімн труду і Сонцю
Максим Рильський
1
Як гордий соняшник, самого сонця син,
Лише до нього вид обертає квітущий,
Так ти, обернений до майбуття годин,
Ніде й ні перед ким не гнеш своїх колін
I знаєш: вічний ти, а все скороминуще.
Ти в простім одязі. Не пурпур, не єдваб
Тіл зделікачених, знесилених оздоби,-
Ні: блуза, що одна привабити могла б
Свободу-дiвчину, кому король і раб-
Два різні вияви єдиної хвороби.
Не шабля і не спис, а молот і терпуг,
Не мрія, а ява, не порив, а потреба:
Із темних брил життя ти силою напруг
Витісуєш Нове — і синій виднокруг
Обійми розкрива скорителеві неба.
2
Гнуться присмерки віджилі
Перед сонячним життям,
Срібне полум’я флотилій
Крає груди небесам.
Грім, ухоплений рукою,
Світить далі голубій.
Геть, уславлений спокою!
Ми в труді, у боротьбі!
Для нового Прометея
Твій огонь не згас у млії
П’ятикутною зорею
Сяє сонце на землі.
3
Усе злічити й скерувати,
Узяти небо в береги,
І перетяти світ проклятий
Промінням волі і жаги,
У праці, в муці стиснуть зуби,
В боях устоять, як граніт…
Ну, справді, що нам до Гекуби,
Як ми новий створили світ?
4
Міцних, вузлуватих, потрісканих рук
Не спинить ні гамір, ні гомін, ні стук,
Зловісні примари очей не вжахнуть,
Бо видиться ясно ясна для них путь.
Ці руки — ти бачиш? — цих рук міліон.
Ці руки — за троном хитається трон,
Ці очі по кроку вимірюють крок,
І падають мури, як жовтий пісок.
Де сон староденний, мов крига, застиг,
Творці вибиваються з темних кормиг.
‘У світі найкраще — визволення крик.
Мільйони трудящих-один робітник.
1931-1932 pp.
Рильський Максим
Про вірш
Прониклива елегія про розквіт та згасання природи як дзеркало людських почуттів і зрілості духу. Поет поетизує тиху радість земного існування та примирення з плином часу.
Історія
Поезія належить до раннього періоду («Під осінніми зорями» та «Синя далечінь») творчості Максима Рильського, коли формувалася його витончена неокласична манера й утверджувалася орієнтація на світову культурну традицію. Поет входив до славетного київського кола неокласиків («грона п’ятірного» разом із Миколою Зеровим, Павлом Филиповичем, Михайлом Драй-Хмарою та Освальдом Бургардтом), які відстоювали високу культуру слова та античний ідеал краси в епоху революційного галасу.
У цей час Рильський тонко спостерігав природу рідного Києва та батьківської Романівки, знаходячи в органічному житті землі надійну духовну опору проти соціальних катаклізмів. Твір увійшов до золотого фонду української лірики XX століття як зразок естетичного шляхетства та вірності справжньому мистецтву.
Форма
Вірш витримано у розмірі: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із плавним хвилюванням строфи й глибоким мелодійним подихом.
Катрени з перехресним римуванням, розраховані на розспівне читання. Звуковий малюнок вирізняється м’яким чергуванням сонорних приголосних та прозорим вокалізмом, що надає строфам особливої оксамитової інтонації.
Як читати
Поетичний рух починається із фіксації тонкого зорового або слухового враження («Як гордий соняшник, самого сонця син»), яке миттєво створює атмосферу спокійного споглядання. Рильський майстерно уникає прямолінійної дидактики, дозволяючи пейзажу або пластичній деталі самостійно промовляти до серця читача.
У середині твору розгортається внутрішній діалог автора із самим собою та вічністю («Твій огонь не згас у млії»). Земні форми та повсякденні речі набувають символічного виміру, де кожна деталь — від осіннього яблука до краплі дощу — постає часточкою великої гармонії космосу.
Фінал вірша («автор: Рильський Максим») приносить відчуття мудрого примирення та духовної рівноваги. Рильський утверджує думку про те, що справжня краса не знає тління, а пам’ять і любов здатні подолати крихкість людського життя.
Теми: неокласична гармонія · природа і людина · осіння елегія · життєствердження · космічна безвість