1945-й кілометр — БАМ
Микола Вінграновський
Тут я запишу письмо своє БАМу на проголодь часу.
Розум державний в очах: сорок п’ятого року, дев’яте.
Чоботи й мар, комарі реактивні і світло велике.
— Не обійду вас усіх, — каже Земля ще не менша.
Знизу оббиті озера хмарами білими — літо-зимота.
Трудно на ногу стає наш сталевий оцей міліметр,
І важко вітрам — на губах вічнотундри ЯК-40 свискоче,
Братська червона земля, а за нею ще Зея з Читою.
Ріки запишу: Чукша, Окунайка, Турука, Кичера.
Знову запишу: Зима, Окукикта, Бальма, Кимильтея.
Бадю і Уб, Тос-Юрях, Ліву Маму і Праву,
Нію і Мокву, Киренгу з Уркою, Каду і Кунерму,
А, на придачу, запишу Кунарпу та Їю з Улгою…
Ні. Не запишу. Запишу одні лише очі народу.
Волгу запишу в очах сорок п’ятого — далі-далеко.
1977
Про вірш
Пристрасна ода любові як всеохопній стихії життя, що поєднує ніжність і космічну міць. Поет обожнює кохану жінку, розчиняючи власне я у безмежжі почуття.
Історія
Твір належить до збірок «Атомні прелюди» (1962), «Сто поезій» (1967) або «На срібнім березі» (1978) Миколи Вінграновського — одного з найяскравіших і найпристрасніших представників покоління шістдесятників. Учень Олександра Довженка, кінорежисер і блискучий актор, Вінграновський переніс у свою поезію масштабне кінематографічне мислення та космічну експресію образів.
Його дебют у шістдесяті роки став справжнім вибухом свіжості для українського слова, поєднавши бунтівний пафос відродження з надзвичайно зворушливою, майже дитячою ніжністю до всього живого — від степової травинки до далекої зорі.
Форма
Вірш звучить у розмірі: канонічний п’ятистопний ямб. Шляхетна гармонія п’ятистопного ямба з класичним чергуванням жіночих і чоловічих рим.
Канонічна архітектоніка сонета: два катрени з перехресним римуванням і два терцети. Інтонація Вінграновського неповторна за своєю розкутістю: стрімкі перепади від шепоту до грому, синкоповані ритми та багаті звукові переливи створюють ефект живого мовного водоспаду.
Як читати
З перших акордів («Тут я запишу письмо своє БАМу на проголодь часу») поезія захоплює виром почуттів і сміливими метафорами, де реальність миттєво перетворюється на чарівний кінокадр. Поет не спостерігає збоку — він усім серцем кидається у вир переживання.
У розвитку образу («Братська червона земля, а за нею ще Зея з Читою») стираються межі між людиною та природою: серце б’ється в унісон із течією Дніпра, а кохання набуває масштабів всесвітньої стихії. Вінграновський дарує слову надзвичайну чуттєву відчутність і колір.
Завершення вірша («Волгу запишу в очах сорок п’ятого — далі-далеко») лишає читача у стані піднесеного захвату перед красою світу й глибиною людського серця. Поет утверджує любов як єдиний справжній зміст і захист від смерті.
Теми: лірика шістдесятників · інтимна лірика · історична пам’ять · плив часу · родинне тепло