Якщо можеш — прийди…
У сумну світанковість,
В небувалу раптовість,
У розбурхану совість,
В невідомість — прийди!
Якщо чуєш — іди!
У смерековий гомін,
У тривогу і втому,
У серця невідомі,
Як додому — іди!
Якщо хочеш — прийди…
Тільки нині, негайно!
І відкриється тайна
На стежках незвичайних…
Якщо можеш — прийди!..
Якщо можеш — прийди
У сумну світанковість,
В небувалу раптовість,
У розбурхану совість,
В невідомість — прийди!
1965р
Пристрасний ліричний заклик до негайної духовної зустрічі, подолання відчуження та пробудження сумління у карпатській первозданній чистоті.
Твір навіяний частими мандрівками Бердника Карпатами, які він вважав осереддям прадавньої магічної сили України та місцем збереження народної душі.
У період суспільної апатії 1970-х років цей вірш звучав як імперативний заклик до друзів і однодумців не гаяти часу в очікуванні кращих часів, а єднатися вже сьогодні.
У тексті втілено мотив есхатологічної тривоги та потреби знайти надійний прихисток для чистого серця серед збайдужілого світу.
Вірш вирізняється гнучким тонічним ритмом із характерною градаційною анафорою («Якщо можеш...», «Якщо чуєш...», «Якщо хочеш...»).
Короткі лаконічні рядки з несподіваними суміжними римами створюють ефект напруженого, схвильованого подиху та сердечного пориву.
Смерековий гомін Карпат постає як універсальний архетип рідного дому, де природа зцілює поранену душу й очищає розбурхане сумління.
Категорія «негайності» («Тільки нині, негайно!») вказує на кайрос — сприятливу мить духовного прозріння, яку не можна пропустити в мороці епохи.
Образ невідомих сердець, до яких треба йти, «як додому», стверджує метафізичну спорідненість усіх пробуджених душ попри географічні та життєві відстані.
Теми: поклик серця · пробудження сумління · карпатська стихія · духовне єднання · світла надія