Сліпі падають до ями своїх очей.
Малярі малюють на полотні рямці,
по них малюють іще рямці,
за ними мертвого коня у білому полі.
Шириться презирство до приручених тварин :
діти ловлять білих звіряток за хвостика
і випивають з них молоко.
Стіни ростуть,
і я вже не дотягнуся
покласти випалого із гнізда ластів’ятка.
Філософський роздум про незворотний рух часу, таїну людського буття та пошук духовної рівноваги серед життєвих бур.
Поезія належить до багатого доробку автора (Василь Голобородько), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Сліпі падають до ями своїх очей»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («діти ловлять білих звіряток за хвостика») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («покласти випалого із гнізда ластів’ятка») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · краса і гармонія · поетичне світовідчуття · внутрішній світ