Українці в Росії живуть,
Знають мову російську, як рідну,
Служать словом і працею гідно,
Путь Росії — то їх власна путь.
Росіян не збагнути ніяк:
Стільки років живуть з нами поруч,
Але мови не вчать принципово.
Росіяни, брати, як же так?
Чом поваги до брата нема?
Чи вважаєте нас другим сортом?
Якщо так, то зневага ця — сором,
Це не велич Русі, а ганьба!
Філософський роздум про незворотний рух часу, таїну людського буття та пошук духовної рівноваги серед життєвих бур.
Поезія належить до багатого доробку автора (Віталій Іващенко), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Українці в Росії живуть»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Але мови не вчать принципово») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Це не велич Русі, а ганьба») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · краса і гармонія · поетичне світовідчуття · внутрішній світ