Катуйте, бийте нас, кати,
Печіть огнем, ножами тніть, —
Ачей поможете знайти
Таке в нас місце, що болить.
Ще нам не досить боляче
Від наших мук, від наших ран;
Ще в шкурі ми, то нам іще
Здається, що на нас жупан.
Кінчай же, кате, і сміливіш
Дери вже й шкуру на паси,
То, може, плакать нас навчиш
Або ще й духу наддаси.
Нехай, хрестившися огнем,
Наш сонний дух розбудим ми
І голову твою розб’єм
Об стіни нашої тюрми.
22 серпня 1893
Філософський роздум про незворотний рух часу, таїну людського буття та пошук духовної рівноваги серед життєвих бур.
Поезія належить до багатого доробку автора (Володимир Самійленко), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Катуйте, бийте нас, кати»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Кінчай же, кате, і сміливіш») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Об стіни нашої тюрми») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · сатира і мораль · краса і гармонія · поетичне світовідчуття