Я квітку кохаю. Котрую ж – не знаю
І гину з нуди.
Побачу цвіточок, дивлюся в віночок.
Щоб серце знайти.
Все пахне, розквітло…
Вечірнеє світло…
Лящить соловей…
Шукаю я серця, що любо так б’ється,
Не так, як в людей.
Лящищ, соловію?.. Я все розумію
З жальких твоїх дум.
В обох нас знемога, і сум, і тривога,
Тривога і сум.
Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.
Поезія належить до багатого доробку автора (Агатангел Кримський), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: модерний верлібр та авангардний акцентний вірш. Вільний, асоціативний ритм із несподіваними синтаксичними розривами та паузами.
Астрофічна композиція з графічним акцентуванням внутрішніх асоціацій. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («І гину з нуди»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Шукаю я серця, що любо так б’ється») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Тривога і сум») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · інтимна лірика · пейзажна лірика · філософія серця