Дума про плакати
Богдан-Ігор Антонич
Рядами, рядами, рядами,
Довгими смугами, над кам’яними бруками
Висимо,
Лежимо,
Сидимо
Ми на мурах розіп’яті,
Ми плакати, плакати, плакати.
І вдень і вніч ми все одні,
У вдень і вніч ми все різні,
Міняємося,
Минаємося,
Кидаємося
В безвістя
Серед міста.
Ми розвійні вулиць брати,
Ми плакати, плакати, плакати.
А над нами небо плине,
А над нами бетон лине,
А між небом і бетоном
Одним стоном, одним стоном
Місто, місто розікрите, розколисте та розмите.
Ми на мурів лук нап’яті,
Ми плакати, плакати, плакати.
Від рож червоні,
Від мурів зелені,
Від фйолків фйолетів,
Від неба блакитів
Ми вкрали.
Набрали,
Нассали
Ми яскраві красок плати,
Ми плакати, плакати, плакати.
Водограєм,
Буйним граєм,
Злотом, сріблом осліпляєм,
Мозайкою осяваєм,
Ми в вуличний чар закляті,
Ми плакати, плакати, плакати.
Ми все знаєм,
Що? де? є?
Ми всілякі вісті маєм:
Хто? вже? ще?
Ми про все повідомляєм,
Величаєм,
Поганьбляєм.
Ми вістуни все закляті,
Ми плакати, плакати, плакати.
Ми мусимо все кричати,
Душу свою сповідати,
Тайни свої виявляти,
До ух лестиво шептати,
До ух рипливо гримати,
Без упину,
Без спочину,
До загину
Ми не можемо спочати,
Ми плакати, плакати, плакати.
Людей зводим,
В блуд їх вводим,
Ляском маним,
Ляском п’яним.
Жонглери, маклери, манажери
Все відкриті,
Все одверті,
Не закриті,
Покраяні,
мальовані,
Проститутки, юди, свати,
Ми плакати, плакати, плакати.
Про вірш
Апокаліптичне видіння урбаністичного міста-монстра з експресіоністичним напруженням та космічним розмахом. Поет протиставляє штучну цивілізацію асфальту первісній вічності всесвіту.
Історія
Твір належить до збірки «Ротації» Богдана-Ігоря Антонича періоду розквіту його поетичного генія у Львові 1930-х років. Виходець із мальовничої Лемківщини, Антонич поєднав карпатські міфи, прадавні обряди та язичницьке світовідчуття з найсміливішими відкриттями європейського модернізму й авангарду.
Його творчість стала коперніканським переворотом для української поезії міжвоєнного періоду, відкривши дивовижний світ пантеїстичного розчинення людини в природі. Трагічно рання смерть поета у 27 років назавжди зафіксувала його поезію на піку творчої могутності.
Форма
Вірш написаний у формі: чотиристопний хорей. Енергійний, маршово-наспівний хорей із виразним фольклорно-романсовим ритмомелодійним ладом.
Стрункі чотиривірші з чергуванням відкритих і закритих рим. Густа тропіка спирається на сміливі синестезійні метафори (перетікання кольору в запах і звук), багатство асонансів та виразну лексику лемківського фольклору.
Як читати
З перших рядків («Рядами, рядами, рядами») Антонич занурює читача у густу, майже матеріальну стихію образів, де природа живе власним пульсуючим тілом. Тут рослини дихають, вітер має колір, а небесні світила уподібнюються до селянських побутових речей.
У кульмінації («Ми плакати, плакати, плакати») ліричний герой усвідомлює себе не стороннім спостерігачем, а невіддільною ланкою великого кругообігу речовини й духу. Тіло людини проростає корінням у рідну землю, а кров живиться сонячним соком Всесвіту.
Завершальні акорди («Ми плакати, плакати, плакати») утверджують непохитну віру у вічність життя. Навіть перед лицем смерті чи урбаністичного хаосу поет залишає читачеві відчуття всемогутнього сонячного дива.
Теми: лемківський міф · природа і людина · життєствердження · космічна безвість · урбаністичний пейзаж