Лещетарі
Богдан-Ігор Антонич
На кичери, гори, ліси,
мілкого срібла басейни —
навпрошки, навскоки, навкоси,
навпрямки, навперейми!
Вітер гір, мов холодна вода,
вимиє нам легені.
Морозу сила молода
висталить наші жмені.
Сила пекуча, тріскуча морозу
вигострить, наче бритву, віддих.
На поверхню білих хвиль голомозу
вибігнуть очі на звіди.
Заклятий в нас нестримний рух,
заклятий в нас нестримний гін.
Б’є серце, мов обух,
б’є серце, наче дзвін.
Перейде через обрій
червоний сонця віз.
У погоні хоробрій
вдарить в півкулю неба шалений наш узвіз.
З галузей синього неба, з хмар пелехатих дерев
листя зір золоте впаде на срібло снігів.
Смолоскипами вітру підпалимо рев —
хай лютує метілі гнів.
Десятками ватер на схилі узбіч
привітаємо ніч.
На крилах лещет,
наялозених маззю,
розвіваємо з серця біль вщент,
не дамо рости хабаззю.
Б’є серце, мов обух,
б’є серце, наче дзвін.
Заклятий в нас нестримний рух,
заклятий в нас нестримний гін.
Суворе щастя недей
хоч на момент знайти,
вірлам перегукнути: гей!
Навмання нам пуття.
З криком перемоги прибігнем до мети,
їдучи снігом життя.
Про вірш
Міфопоетичний гімн карпатській природі та язичницькому буянню життєвих сил у лемківському краї. Образи сонця, рослин і землі сплітаються у неповторне погансько-християнське таїнство.
Історія
Твір належить до збірки «Три перстені» та «Книга Лева» Богдана-Ігоря Антонича періоду розквіту його поетичного генія у Львові 1930-х років. Виходець із мальовничої Лемківщини, Антонич поєднав карпатські міфи, прадавні обряди та язичницьке світовідчуття з найсміливішими відкриттями європейського модернізму й авангарду.
Його творчість стала коперніканським переворотом для української поезії міжвоєнного періоду, відкривши дивовижний світ пантеїстичного розчинення людини в природі. Трагічно рання смерть поета у 27 років назавжди зафіксувала його поезію на піку творчої могутності.
Форма
Вірш написаний у формі: чотиристопний ямб. Карбований, текучий чотиристопний ямб із багатством пірихіїв, що надає мовленню пісенної легкості.
Чотиривірші (катрени) із перехресним римуванням (абаб). Густа тропіка спирається на сміливі синестезійні метафори (перетікання кольору в запах і звук), багатство асонансів та виразну лексику лемківського фольклору.
Як читати
З перших рядків («На кичери, гори, ліси») Антонич занурює читача у густу, майже матеріальну стихію образів, де природа живе власним пульсуючим тілом. Тут рослини дихають, вітер має колір, а небесні світила уподібнюються до селянських побутових речей.
У кульмінації («З галузей синього неба, з хмар пелехатих дерев») ліричний герой усвідомлює себе не стороннім спостерігачем, а невіддільною ланкою великого кругообігу речовини й духу. Тіло людини проростає корінням у рідну землю, а кров живиться сонячним соком Всесвіту.
Завершальні акорди («їдучи снігом життя») утверджують непохитну віру у вічність життя. Навіть перед лицем смерті чи урбаністичного хаосу поет залишає читачеві відчуття всемогутнього сонячного дива.
Теми: лемківський міф · природа і людина · осіння елегія · космічна безвість · інтимна лірика