Ми єсть народ, що має власний край
І власну мову, власний обичай,
В житті ми чуємо свій аромат,
Не пахне Польща нам, смердить царат.
Держави власної наш люд бажа,
Хто проти цього, той нас обиджа.
Недаром люди почали цей бій,
Вони летять, мов птахи, у вирій,
В цей з давен-давна вимріяний край
Добра і волі… Боже, помагай!
«Ми єсть народ» Богдан Лепкий: Ми єсть народ, що має власний край І власну мову, власний обичай, В житті ми чуємо свій…
Короткий ліричний текст: думка вміщається в кілька жестів і не розгалужується в сюжет.
Ключ — перший образ («Ми єсть народ, що має власний край І власну мову…»): від нього розкручується решта вірша.
Теми: дитинство · воля · лірика