Листками вітер котить,
І кидає в болото;
Стежками попід гаєм
Бездомний сум блукає,
Обходить перелоги,
Рахує панські стоги,
Обходить хлопські ниви
І плаче нещасливий:
Там лан, там полонина,
Там стерня, як щетина,
Там скирти, наче вежі,
А тут лиш межі, межі!
Там збіжжя, якби злото,
А тут стерня — болото,
І кров, і поту ріки —
І так на віки-віки!
Високо понад гаєм
Буйний орел літає,
Голодний зайчик скаче,
Над полем смуток плаче.
1901
Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.
Поезія належить до багатого доробку автора (Богдан Лепкий), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: наспівний чотиристопний хорей. Фольклорно-романсовий наспівний хорей із виразною пісенною мелодикою.
Стрункі катрени з чергуванням відкритих і закритих рим. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Листками вітер котить»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Там скирти, наче вежі») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Над полем смуток плаче») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · національна гідність · інтимна лірика · пейзажна лірика · філософія серця