Глухе, бездушне отупіння
Напало землю. Цвіти мруть,
Поля байдужно снігу ждуть,
А хмари висять, як каміння.
Часами вітер надбіжить,
Туман стурбує і розвіє.
Село в долині бовваніє
І п’яним сном дрімає-спить.
Погасло світло. Зачинились
На засув двері. Вірні пси
В солому з ухами зарились,
Лиш блуд блукає по межи.
Лиш стежкою попід плотами
Йде голод – сіл щорічний гість.
Держить в руках мужицьку кість
І грізно зиркає очима.
Живописна поетична картина української природи, сповнена тонких колористичних деталей та світлої елегійної задуми.
Поезія належить до багатого доробку автора (Богдан Лепкий), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Глухе, бездушне отупіння»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («І п’яним сном дрімає-спить») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («І грізно зиркає очима») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · пейзажна лірика · філософія серця · краса і гармонія