Хлопчик Ох
Бойко Грицько
Познайомтесь: хлопчик Ох,
Охає за десятьох!
Ранок стеле світлу путь,
Школярі до інколи йдуть.
Тільки Ох прилип до ліжка:
— Ох! Полежу і це хоч трішки!
Для Максима, Юри, Клави —
Для усіх урок цікавий.
Ох зіває в кулачок:
— Ох! Як довго йде урок!
Ось указку Ох тримає —
Хлопець Африку шукав:
— Ох! Куди це з карти зник
Всім відомий материк?..
Ох рішати став задачу
І над нею ледь не плаче:
— Ох! Задача не легка,
Краще я спишу в дружка!
Ох заглянув у шпаргалку,
Та шпаргалку-впручалку
В нього вчитель відібрав…
— Ох! Навіщо підглядав?!
Мати кашу варить сину —
До обіду півгодини.
Ох за нею ходить вслід:
— Ох! Коли вже той обід?
Триста кроків до кіно,
Пішки був би там давно,
Та сидить Ох і чекає:
— Ох! Трамвая щось немає.
Мчить на санях із гори
Цілий поїзд дітвори.
Тільки Оха там нема:
— Ох! Мороз мене пройма!
Одягли ми ковзани,
І у всіх біжать вони.
Ох, мов козлик на льоду:
— Ох! Тримайте! Уп-паду!
Ми комедію дивились,
Ми сміялись — аж втомились.
Тільки Ох там бубонів:
— Ох! Я спати захотів!..
Дощ весняний сіє з неба,
Обійти калюжу треба.
Ох стоїть і дожида:
— Ох! Хай висохне вода!
Треба Оху м'яч підняти
Там, де гуси й гусенята.
Ох спинився і гука:
Ох! Боюся гусака!
І Андрійко, і Микола
Кличуть Оха грать в футбола.
Ох із місця анітрішки:
— Ох! Болять у мене ніжки…
Ми колгоспу помагаєм,
Колоски в мішки збираєм.
Тільки Ох не йде у поле:
— Ох! У мене в боці коле!..
У вікно влетіла муха,
Сіла Охові на вухо.
Ох руки не підійма.
— Ох! Нехай злетить сама!..
Міг рибалимо удвох.
Вудку взяв і хлопчик Ох.
Та заснув там: люлі-люлі!
Ловись, рибко, із каструлі!..
Сонце гріє гаряче,
Сонце гріє, аж пече…
Тільки Оху це байдуже!
— Ох! Вода холодна дуже!..
Коло річки Ох бродив,
Черевики забруднив.
— Ох! Це ж треба мити їх?
Краще я піду в брудних…
Коло вогнища хлоп'ята.
Дрова Ох пішов шукати.
Як пішов, та й не прийшов —
Ані Оха, ані дров!
Може, він прийшов у клас?
Може, Ох той серед вас?
Про вірш
Сатирично-гумористичний віршований портрет дитячих лінощів, безпорадності та іпохондрії, поданий крізь динамічне протиставлення пасивного скиглія активному учнівському колективу.
Історія
Твір належить до класичного масиву дитячої гумористики Грицька Бойка 1960-х років — періоду найвищого розквіту його майстерності як поета-сміхотворця. У цей час автор плідно співпрацював із республіканським видавництвом дитячої літератури «Веселка», розробляючи специфічний жанр віршованої гуморески та сатиричного шаржу для молодшого шкільного віку.
Грицько Бойко прагнув реформувати дидактичну радянську поезію, позбавивши її нудної моралізаторської прямолінійності. Створюючи галерею колоритних персонажів-антиподів (ледарів, хвальків, неуків), автор транслював виховний зміст через живий гумор і влучну народну сміхову культуру, що забезпечило його творам тривалу популярність серед багатьох поколінь читачів.
Форма
Вірш написано динамічним чотиристопним хореєм із переважанням пірихіїв, що надає ритму грайливого, маршового та стрибкоподібного темпу. Римування переважно парне (суміжне — aabb), із чергуванням чоловічих і жіночих клаузул.
Звукова організація будується на виразному звуконаслідуванні: регулярний рефрен-вигук «Ох!», насичений алітераціями глухих приголосних ([х], [к], [п]) та редукованими голосними, звуково матеріалізує фізичну млявість, зітхання й постійну апатію головного героя.
Як читати
Центральний художній образ твору базується на антропонімічній персоніфікації міждомеття: ім'я персонажа Ох безпосередньо трансформує фольклорний вигук зітхання та знемоги в особистісну домінанту характеру, дещо апелюючи також до казкового архетипу Оха, але переосмисленого в побутовому гумористичному вимірі. Хлопчик репрезентує крайню форму лінощів, яка супроводжується психологічною самоізоляцією від світу відкриттів і праці.
Композиція побудована за методом каталогізації типових побутових епізодів (підйом з ліжка, уроки в школі, домашнє завдання, допомога батькам, дозвілля та спорт). Кожна строфічна ланка конструює різку антитезу: повнокровний, активний рух учнівського колективу (Микола, Максим, Клава бігають, вчаться, катаються на ковзанах) протиставляється абсолютній паралізованості Оха, який знаходить виправдання власній бездіяльності навіть у дрібних перешкодах.
Психологічний підтекст твору деконструює внутрішню втечу дитини від відповідальності. Дитячий ескапізм та іпохондрія показані не через дидактичний осуд оповідача, а через самовикриття героя у його власних репліках. Іронія автора м'яка, проте сатирично нещадна: надмірна безпорадність хлопчика викликає не співчуття, а здоровий, очисний сміх однолітків.
Теми: дитяча лінь та вередування · шкільне життя · гумористичний портрет · виховання характеру · колектив і самітник