Хлопчик Толя молодець,
Тільки трішки хвастунець.
Якось ми ішли на став,
Він мені таке сказав:
— Слово честі, не хвалюся —
Я ні-чо-го не боюся!..—
Враз на слові цім — з дороги
Толі ящірка під ноги.
З переляку у тривозі
Наш хвалько мерщій навтік.
Та спіткнувся на дорозі
Й прикусив собі язик!
* * *
Хто хвалитись полюбляє,
В кого звичка є така,
Хай ці вірші прочитає
І прикусить язика!
Дидактично-гумористичний вірш викриває дитяче бахвальство через комічну ситуацію раптового зіткнення удаваної безстрашності з банальним переляком. Твір витриманий у доброзичливо-іронічному, повчальному тоні, що закликає до самокритичності й стриманості.
Грицько Бойко (1923–1978) — один із найвизначніших майстрів української дитячої гумористики другої половини ХХ століття. Пройшовши фронти Другої світової війни, поет зберіг життєрадісне світовідчуття і присвятив більшість творчого доробку наймолодшим читачам, виробивши неповторний жанровий різновид віршованої гуморески та смішинки.
Поезія «Хвастунець» репрезентує типову для автора лінію сатиричного висміювання дитячих вад — хвалькуватості, самовпевненості та боягузтва. Твір увійшов до золотого фонду української шкільної читанки, ставши класичним зразком виховної лірики, де мораль подається без настирливого моралізаторства — через динамічну й смішну життєву сценку.
Вірш написано чотиристопним хореєм із перехресним та суміжним чергуванням чоловічих і жіночих рим. Ритміка твору пружна, енергійна, насичена розмовною інтонацією, що полегшує запам'ятовування дітьми.
Композиція чітка: експозиція знайомить із героєм, кульмінацією слугує раптова поява безневинної ящірки, а фінал становить відокремлена моралістична сентенція-повчання. Евфонію підсилює багата звукова алітерація шиплячих і свистячих.
Центральний конфлікт розгортається між демонстративною маскою всесильного сміливця та справжньою внутрішньою лякливістю хлопчика Толі. Автор тонко фіксує психологію дитячого самоствердження, коли голослівна декларація («Я ні-чо-го не боюся!..») миттєво руйнується мікроскопічним побутовим випробуванням.
Образ ящірки виконує функцію каталізатора правди: беззахисна істота оголює абсурдність пафосу персонажа. Фізичний конфуз — спіткнувся й прикусив язика — набуває метафоричного змісту, матеріалізуючи фразеологізм і перетворюючи тілесне покарання на моральний урок.
Фінальна строфа перемикає регістр із сюжетного наративу на безпосередній діалог з читачем, де фразеологізм «прикусити язика» остаточно закріплюється як універсальна формула стриманості та скромності.
Теми: дитяча психологія · висміювання хвальковитості · страх і хоробрість · шкільний фольклор · повчальний гумор