У лісі
Бойко Грицько
Лиш сонечко літнє
Забарвило схід,
Загін піонерський
Пішов у похід.
Сьогодні повинні
Юннати
Колекцію листя
Зібрати.
До лісу, до лісу
Їм стелиться путь.
В загоні два друга
Івасі ідуть.
В загоні два друга
Івасі —
Обидва у п'ятому
Класі.
І в лісі удвох
Ті Івасі були.
Далеко-далеко
Вже хлопці зайшли.
Та раптом хрустіння
Почули —
Щось нібито сіре
Майнуло.
Івась як побачив,
І з криком: "Вовки!" —
Він друга залишив,
А сам навтіки.
Побіг, і спіткнувся,
І впав у ярок,
І лоба набив
Об дубовий пеньок.
Лежить наш Івась
І зітхає.
Аж чує товариш
Гукає.
За хвилю товариша
Ніжна рука
Уже доторкнулась
До лоба дружка.
Він рану Івасю
Бинтом пов'язав
І щиро отак
Боягугзу сказав:
— Ти, певно, прийняв
З переляку
За сірого вовка
Собаку?
Як вовка боїшся,
То дома сиди.
Як вовка боїшся,
У ліс не ходи.
Хто ж друга в біді
Залишає,
Той сам у біду
Потрапляє!
Про вірш
Повчальна сюжетна балада викриває малодушність, зраду в дружбі та безпідставний острах, що призводять до комічно-повчального фіаско. Твір утверджує незмінні моральні цінності товариськості, взаємодопомоги та самовладання.
Історія
Вірш органічно вписаний у контекст радянського позашкільного виховання 1950–1960-х років — піонерських походів, руху юних натуралістів (юннатів) та краєзнавчих експедицій. Збирання гербаріїв і колекцій рослин було популярною практикою залучення дітей до вивчення природи, яка слугувала тлом для перевірки характерів на міцність.
Грицько Бойко створив низку сюжетних віршів про «боягузів» і «горе-друзів», де засобами поетичної мораліті моделював екстремальні або уявні небезпеки, у яких виявлялася справжня сутність дитини. Твір має виразну виховну спрямованість, адресовану молодшим підліткам, які саме вчаться справжньої чоловічої дружби та відповідальності.
Форма
Твір написано чотиристопним хореєм із перемінною кількістю стоп у кульмінаційних місцях, що створює ефект віршованої оповіді або фабульної казки. Строфіка комбінована: суміжне (парне) та перехресне римування з чергуванням жіночих і чоловічих клаузул підкреслює оповідний рух від бадьорої маршової ходи до панічної втечі.
Композиція чітко розпадається на зав'язку (похід юннатів), наростання напруги (шум у лісі), хибну кульмінацію (втеча й падіння в ярок) та моралізаторський епілог-повчання («Як вовка боїшся...»). Вжито характерний для Бойка прийом розмовного паралелізму.
Як читати
Сюжет розвивається на контрасті між зовнішньою зразковістю (обидва друзі Івасі — п'ятикласники, юннати, піонери) та внутрішньою незрілістю одного з них. Мотив хибного сприйняття реальності через призму страху («прийняв за сірого вовка собаку») сягає корінням фольклорного прислів'я «у страху очі великі», трансформованого автором у динамічну побутову сценку.
Морально-філософський підтекст твору зосереджений на невідворотності карми егоїзму: кинувши товариша, боягуз не рятується, а сам зазнає фізичної поразки на пеньку. Великодушність покинутого друга, який перев'язує рану втікачеві, вивищує ідеал істинного товариства над малодушним егоїзмом, а фінальний афоризм формулює чіткий імператив колективної етики.
Теми: дружба і вірність · подолання страху · піонерський похід · юннати і природа · моральний вибір