Заклопотаний Хома:
— Може, ще чого нема? —
Він зібрався у похід
Не абияк, а як слід.
О, Хома наш — голова:
Рюкзаків у нього два!..
Літнє сонечко пече,
А з Хоми аж піт тече.
У одній руці — стілець,
А у другій — казанець.
Рюкзаки висять на ньому,
Мов на осликові тому.
І сміються хлопчаки:
— Добрі в тебе рюкзаки!
Тільки треба для походу
Пару коней чи підводу!
Сатирична мініатюра змальовує гротескну безпорадність персонажа, який підміняє сутність туристичного походу накопиченням зайвих побутових речей. Настрій поезії життєрадісний і доброзичливо-іронічний, спрямований проти практичного невігластва.
У доробку Грицька Бойка галерея комічних персонажів вирізняється яскравими узагальненими типажами: Хвалько, Незнайко, Вереда, Забудько тощо. Образ Хоми посідає в ній особливе місце як традиційний для українського фольклору тип дивака, що робить усе навпаки або втрачає відчуття доцільності й міри.
Твір активно популяризував здоровий глузд у дозвіллі радянської доби, коли туризм і пішохідні мандрівки були вагомою складовою шкільного виховання. Грицько Бойко з тонкою спостережливістю підмітив типову помилку новачків — прагнення забрати із собою весь хатній затишок, перетворюючи мандрівку на непосильну тяганину.
Вірш написано чотиристопним хореєм з регулярним пірихієвим полегшенням, що створює грайливий, маршовий ритм, який контрастує з неповороткістю описаного героєм багажу. Римування суміжне (парне, aabb), у якому гармонійно поєднуються чоловічі та жіночі рими.
Мова твору вирізняється колоритною розмовною лексикою («голова», «казанець», «підвода») та прямою мовою, що надає тексту рис мініатюрної драматичної сценки.
Центральний образ Хоми збудовано за допомогою іронічної гіперболізації та зниження: авторський вигук «О, Хома наш — голова!» одразу дисонує з наступною деталлю («Рюкзаків у нього два!..»). Образ стільця в поході доводить ситуацію до абсурду, підкреслюючи повну неготовність хлопчика до мандрівного життя.
Зооморфне порівняння («Мов на осликові тому») увиразнює важку, безглузду працю, на яку сам себе прирік герой замість очікуваної радості від прогулянки. Контраст між спекою («Літнє сонечко пече») і потом підсилює матеріально-тілесний тягар персонажа.
Колективний голос товаришів у фіналі виступає резонером здорового глузду: репліка про «пару коней чи підводу» ставить точну сатиричну крапку, висміюючи безглуздий побутовізм і закликаючи до розумної аскези та внутрішньої зібраності.
Теми: похід і туризм · недоладність і безпорадність · дитяча іронія · комічний персонаж · здоровий глузд