Зустріч на перехресній станції
Буревій Кость
Гео Шкурупій
Я — король,
Я — святий,
Я — Георгій
Переможець Дракона!
Не підходьте до мене,
бо,
бо,
бо,
бо з’їм.
Михайль Семенко
Я — поет
із "Нових генерацій"!
Не підходьте до мене:
пожалійте
себе,
і свій фах,
і свій рід,
і синів,
і дочок,
і онуків своїх,
бо
плюну
усім вам
в лице,
у самісіньку пику
й
деструктую її остаточно.
Едвард Стріха
Я — контроль,
ревізор всіх вагонів мистецьких
і, братішки, вас добре всіх знаю:
Безневинні ви звірі — верблюди,
на фронті мистецтва — зайці…
В вас зубів не було
і не буде,
а плювати —
ви справжні митці.
20 літ плюєте…
І, дурні, як верблюди
плюєте
не туди, куди треба:
вже бомонду нема!
Не паскудьте смаків пролетарських!
Не плюйте на них,
бо
таке вийде бо
бо
бо
бо
бо
бо
бо
що "овчинкою" стане вам небо!
Ваш термін скінчився —
квитки вже не дійсні!
Забирай своє жовте вбрання!
Вилізай!
В селі тут,
може, слухать хто стане…
А наш експрес —
до Дніпрельстану:
— Ту-ту!!!
Про вірш
Трагікомічний літературний фарс, що зображує абсурдне зіткнення лідерів українського футуризму Семенка та Шкурупія, які міряються манією величі на глухій станції.
Історія
Твір написаний у розпал внутрішніх конфліктів угруповання «Нова генерація», коли між Михайлем Семенком та його найближчими учнями (зокрема Гео Шкурупієм) наростали амбітні тертя.
Кость Буревій як сторонній проникливий спостерігач вивів конфлікт у площину гротескного театру абсурду, оголивши каррикатурний егоцентризм обох лідерів футуризму.
Місце дії — глуха «перехресна станція» — підкреслює провінційність і відірваність авангардних маніфестів від реального життя народу.
Форма
Драматизований сатиричний діалог у формі парного самовихваляння, побудований рубаним верлібром із пародійним копіюванням поетики обох персонажів.
Синтаксис сповнений безглуздих погроз («не підходьте, бо з'їм!»), самозваних титулів і комічної ескалації безпорадного пафосу.
Як читати
Шкурупій, проголошуючи себе «королем, святим і Георгієм Переможцем Дракона», постає пародією на містичний егофутуризм, що загрожує пожерти кожного, хто наблизиться.
Семенко як «поет із Нових генерацій» лякає жахливою розправою над фахом, родом, нащадками й самим буттям опонента, викриваючи нетерпимість авангардистського сектантства.
Діалог розкриває трагедію безплідного самомилування: замість творення великої культури митці загрузли у провінційних чварах на перехресті глухої безвісті.
Теми: літературний фарс · пародія на Семенка і Шкурупія · Нова генерація · манія величі · сектантство в мистецтві