Без шкіри — на вітрі
Емма Андієвська
Пустеля — колоратура
З ацитиленовим кар`єром смерти.
Щораз розпеченіші кола
Нескінченної повивальні.
На щаблях прискореного розпаду
Самі бані, куби
Й паралелепіпеди.
Всесвіт — відірваний ґудзик,
Що знову — в сміттярку хаосу.
Ні прихистку, ні слова,
Ні калюжі питної води.
Світанок. Вечір. Світанок.
Твій подих фіалково-свинцевий.
Твій подих ніжний і молочно-перлистий.
Ти визначив початок і кінець,
Тільки людина — сама невизначенність.
Навіть далеких нащадків пустили за вітром.
Всі джерела, краєвиди й пам`ять,
Єдину годувальницю людства.
Самі світові домовини.
Але дух сіє далеко плакучіші зерна
І в осередді розпаду.
Чорнобиль, пустеля, чорнобиль.
Вся країна — трупарня,
Де ще живі мерці
Вмголошують промови
Про нешкідливість опромінення,
Школярі, яким жити лише кілька днів,
Влаштовують велосипедні перегони
Землею, що дихає смертю.
Жодних рік не вистачає на голосіння.
Жодних океанів на біль та розпуку.
Боже, за що так тяжко караєш?
Цілий народ отак у домовину,
Як голод у тридцять третьому.
Ніхто не голосить, ніхто не плаче.
Готують нову трупарню.
Про вірш
Сюрреалістичне полотно парадоксальних асоціацій і метафізичних прозрінь, де знайомий світ розчиняється у магічній грі мовних фарб і форм.
Історія
Поезія належить до оригінального авангардного всесвіту Емми Андієвської — видатної української письменниці й художниці в Мюнхені, представниці Нью-Йоркської групи. Андієвська виробила абсолютно унікальний стиль hermetic poetry (герметичної поезії).
Її складні сонетні структури, дисонанси та сюрреалістична синестезія стали новаторським внеском у модернізацію українського поетичного мислення другої половини XX століття.
Форма
Метрична структура: модерний верлібр та авангардний акцентний вірш. Вільний, асоціативний ритм із несподіваними синтаксичними розривами та паузами.
Астрофічна композиція з графічним акцентуванням внутрішніх асоціацій. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Пустеля — колоратура»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Єдину годувальницю людства») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Готують нову трупарню») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: сюрреалізм · герметична поезія · національна гідність · пейзажна лірика · філософія серця