Б’ють кропом у ніздрі осінні базари,
І яблука тяжко на зиму пашать.
Дні мчать у непам’ять, як темні хозари,
Принишклим морозом цвіте сіножать.
Блакитний мороз стане сивим морозом.
Той білим серпом все на сніг пережне,
Та біла земля під зимовим наркозом
Женьшенем калини врятує мене…
Густий, запашний натюрморт українського осіннього базару з гострим відчуттям швидкоплинності днів і неминучого наближення зимового сну землі.
Вірш увійшов до збірки 'Соняшник' (1962), продемонструвавши винятковий хист молодого поета до передачі тілесної, відчутної краси рідного побуту.
Твір сповнений багатством нюхових і зорових вражень від київських та подільських осінніх ринків.
Чотиристопний анапест із перехресним римуванням. Плавний і водночас пружний крок вірша передає рух ярмаркового натовпу й подих прохолоди.
Яскраві метафоричні сполучення ('дні... як темні хозари', 'земля під зимовим наркозом') створюють незабутній художній малюнок.
Запах свіжого кропу та пахощі яблук на базарі постають найвиразнішими знаками родючості й щедрості рідної землі перед настанням холодів.
Образ днів, що мчать у непам'ять, як темні хозари, поєднує ярмарковий натюрморт із глибоким відчуттям драматичного плину вітчизняної історії.
Зима сприймається як милосердний наркоз для втомленої землі, під яким вона збереже соки життя для майбутнього весняного пробудження.
Теми: осінній базар · пахощі кропу · плин часу · зимовий наркоз · краса рідного побуту