Признання
Кесар Білиловський
Люблю тебе, моя дружино,
Моя порадонько єдина!
Люблю тебе, як і колись,
Коли уперше ми зійшлись.
І враз, ми полум'ям кохання
Спалахнули, мов зоря рання,
І дух на легких крилах мрій
Витав, і в серці від надій
Нові підіймались сили,
І щастям очі нам світили.
Люблю тебе, люблю дружино!..
Ту несподівану хвилину
Й твою солодку, хвильну річ
Забуть мені повік невміч,
Коли, неначе пташка з неба
Защебетала й все, що треба
Для щастя, все ти принесла,
Як в мій курінь сама прийшла,
Змінявши на курінь сіроми
Розкішні батьківські хороми.
Люблю тебе, моя ти доле,
Як не любитиму ніколи.
Ти бачиш, ясочко, сама,
Що в грудях зрадоньки нема,
Що в грудях серце вірно б'ється.
З дороги правди не схибнеться,
Що й досі, як і навесні,
Ти квіткою цвітеш мені
Найкращою, що квітне в маї, —
Фіалкою в зеленім гаї.
Люблю… і буду шанувати,
Бо ти є діток наших мати,
Що мов лебідка лебедят,
Викохуєш наших малят:
До себе ніжно горнеш, криєш,
Впадаєш коло них і млієш,
За кожним кроком їх тремтиш.
То сміхом срібним задзвениш,
Мов в храм тобі відкрилась брама
Як вчуєш рідний поклик "мама!"
Про вірш
Зворушливе освідчення чоловіка дружині, яку він кохає так само палко, як і в день першої зустрічі. Вірш оспівує подружню вірність, вдячність і материнство як вершину жіночої краси.
Історія
Кесар Білиловський відомий передусім як автор задушевної, пісенної лірики. На тлі численних віршів про юне кохання «Признання» вирізняється тим, що адресоване дружині і говорить про зріле, перевірене роками почуття.
Мотив жінки, яка залишила «розкішні батьківські хороми» заради «куреня сіроми», відсилає до народнопісенних і романтичних сюжетів про нерівний шлюб, де кохання перемагає соціальні бар'єри. Поет поєднує цей мотив із теплою побутовою конкретикою родинного життя.
Форма
Вірш написано чотиристопним ямбом із суміжним римуванням (дружино — єдина, колись — зійшлись, кохання — рання), що надає йому плавності й неквапливої задушевності.
Текст поділено на кілька смислових частин, кожна з яких відкривається рефреном-варіацією «Люблю тебе...»: «моя дружино», «люблю дружино», «моя ти доле», «і буду шанувати». Цей повтор утримує ліричну напругу і будує градацію від спогаду до шанування матері дітей.
Як читати
Перша частина — спогад про першу зустріч: закохані «полум'ям кохання спалахнули, мов зоря рання», а дух витав «на легких крилах мрій». Друга частина згадує вчинок дружини, яка пішла за бідного героя, проміняла багатство на «курінь сіроми», — і цю хвилину він не забуде «повік».
Третя частина утверджує вірність: у грудях «зрадоньки нема», серце «з дороги правди не схибнеться». Дружина досі цвіте для чоловіка «фіалкою в зеленім гаї» — образ скромної, але найкращої квітки травня.
Фінал переводить почуття в нову площину: герой шанує дружину як матір їхніх дітей, що, «мов лебідка лебедят», оберігає малят. Кульмінацією стає слово «мама!», від якого їй ніби відкривається брама храму. Так вірш показує, як романтичне кохання переростає в глибоку повагу і благоговіння перед материнством.
Теми: подружнє кохання · вірність · материнство · родинне щастя · вдячність