Той сам закон напрямо-точних ліній
обмежує обчислений кристал,
і снігові зірки, й волошки сині,
і мутно нашарований опал.
Спіраль стихій на скрайніх межах неба,
прудкий в орбітнім леті електрон...
Від сяйв зеніту до глибин Ереба
один у Необхідності закон.
Його пізнать від альфи до омеги.
Йому віддать напруженість турбот.
Від точки охопити аж до Веги
матерії незупинимий льот.
Філософська медитація про єдиний закон Необхідності, що визначає форму кристала, сніжинки, волошки, рух електрона й зірок. Поет закликає пізнати цей закон від альфи до омеги і віддати йому всю напругу людських зусиль.
Леонід Мосендз (1897–1948) — поет і прозаїк празької школи, близький до кола журналу «Вісник» Дмитра Донцова. За фахом він був хіміком-інженером, і наукове мислення помітно впливало на його поезію: точність, інтерес до законів природи, неокласична ясність форми.
Вірш поєднує природничо-наукову картину світу з волюнтаристським пафосом, характерним для вісниківців: пізнання законів матерії постає не просто інтелектуальною, а майже героїчною справою, якій варто присвятити себе.
Вірш складається з трьох катренів п'ятистопного ямбу з перехресним римуванням жіночих і чоловічих рим (ліній — сині, кристал — опал, неба — Ереба, електрон — закон).
Карбований ритм і точні рими відповідають змістові: форма вірша сама є втіленням «закону напрямо-точних ліній». Остання строфа побудована на інфінітивах («пізнать», «віддать», «охопити»), що надає їй характеру програми чи кредо.
Перша строфа нанизує образи впорядкованої матерії: обчислений кристал, сніжинки-«снігові зірки», волошки, нашарований опал. Неорганічне і живе, мікро- і макросвіт підпорядковані тому самому законові ліній і форм.
Друга строфа розширює масштаб до космосу: спіраль стихій на межах неба, електрон на орбіті, простір від сяйва зеніту до глибин Ереба — античного підземного мороку. Висновок звучить урочисто: «один у Необхідності закон». Слово Необхідність із великої літери надає науковій думці майже релігійного статусу.
Фінальна строфа — заклик: пізнати закон «від альфи до омеги», віддати йому «напруженість турбот», охопити «від точки аж до Веги» невпинний політ матерії. Мосендз бачить у науковому пізнанні високе покликання, що єднає людину з гармонією всесвіту.
Теми: закони природи · наукове пізнання · гармонія всесвіту · космос і матерія · філософські роздуми