У чистім полі, в полі на роздоллі,
де колосочки проти сонця жмуряться,
Вернигора, Вернивода й Вернидуб —
три велетні —
зібралися та й журяться.
— Ми велетні, ми велетні, ми велетні.
Ми телепні, ми телепні, ми телепні!
І сила ж є, і серце не мізерне,
і сто віків ні вмерти, ні заснути, —
все вернем, вернем, вернем, вернем!
А вже пора було й перевернути.
Тонка психологічна сповідь про неповторність кохання, крихкість щастя та шляхетну чистоту почуттів. Світла туга переплітається із вдячністю за пережите диво любові.
Поезія належить до доробку Ліни Костенко періоду збірок «Над берегами вічної ріки» (1977) або «Неповторність» (1980) — часу тріумфального повернення поетеси до читача після шістнадцятирічної заборони на публікацію за принципову підтримку руху шістдесятників. Роки примусового мовчання викували її непохитну естетичну й моральну безкомпромісність.
Ліна Костенко стала живим сумлінням української літератури другої половини XX століття. Її твори повертали поезії інтелектуальну глибину, європейську культуру віршування та абсолютну чесність перед історією і власним народом.
Твір вирізняється карбованим розміром: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Ліна Костенко віртуозно володіє афористичним словом, перетворюючи майже кожен рядок на вичерпну життєву максиму з бездоганним звуковим ладом.
Вірш відкривається яскравим, психологічно точним зачином («У чистім полі, в полі на роздоллі»), який відразу вводить читача у простір граничної відвертості. Образність позбавлена штучної пишності — кожен предмет чи стан окреслено виразним, майже різбленим контуром.
У серцевині тексту («— Ми велетні, ми велетні, ми велетні») розгортається глибокий філософський діалог ліричної героїні зі світом і сумлінням. Авторка випробовує буденні уявлення на міцність, викриваючи душевну лінь і нагадуючи про ціну кожної миті людського життя.
Фінал твору («А вже пора було й перевернути») звучить як вистраждана етична формула незламності. Поетеса лишає відчуття високого очищення душі й невідступної віри в те, що правда та любов перемагають будь-яку темряву.
Теми: поезія шістдесятників · інтимна лірика · степові простори · неповторність миті