Сніг у Флоренції. Дія 3

Ліна Костенко

Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць.

З’являються невиспані ченці, у чорних рясах — як рухомі тіні.
Один — із фоліантом під пахвою.

Перший монах

Ну, вже отут. Усі ще сплять. Дограєм.

Другий монах

Ні, трохи далі. Знов хтось переб’є.

Перший монах

Що за життя? Отак і повмираєм,—
все хтось дограти в шахи не дає.

Другий монах

А що ж ти зробиш, коли гра запретна?
Абат казав, що вгодна сатані.

Перший монах

Чкурнем у ліс?

Другий монах

Дак брама ще заперта.

Перший монах

Є незапретна дірка в бузині.

Другий монах

(оглянувши себе критично по периметру)

Це не для нас. Вживаєм дужо страви.

Перший монах

Ну, спробуй, ну!

Другий монах

Якби ж то я проліз!

Перший монах

(руками прогорнувши бузину)

А там диви, які високі трави!
Який густий і несходимий ліс!

Туман у кручах… і луги… і стежка…
Яке село по той бік вдалині!
Отож він — шась! Хіба за ним устежиш?
Велике діло — дірка в бузині.

Другий монах

Давай сюди, оно густіші віти.
Дограєм хутко. Де твій фоліант?

Перший монах

Але чому розсипані тут квіти?
У нас в саду нема таких троянд.

Другий монах

А й справді, глянь, ще навіть не зів’яла.
І лілія. І пахне. Ну й діла!

Перший монах

Колись ми у Флоренції стояли,
там отака в гербі у них була!

Другий монах

Ти звідки знаєш? Ти бував у битвах?
Ти воював? За кого з королів?

Перший монах

Ні. Я чернець. Я хоронив убитих.
Святий Мартин жаліти всіх велів.

Другий монах

То гарний герб, якщо на ньому квітка.

Перший монах

Вона давно вже скупана в крові.

Другий монах

Але оця, посеред саду, звідки?!
А що ото блищить у кропиві?

Ой, знак лихий,— то дзеркальця уламок.
Чого він тут, між яблунь і між слив?
Закинуть треба. Хто тут був під ранок?
Ні, не дістану, руки пожалив.

Перший монах

Та кинь його! Постав свічу в каплиці.
Який туман піднявся з низини!
Тут, може, ті луарські чарівниці
вночі кисіль варили з бузини.

Другий монах

А де старий? Бувало, сторожує.
Було б не зайво завести і пса.
Наш монастир із кручею межує,
тут можуть бути різні чудеса.

Хтось уночі малину поколошкав.
На риштуваннях сходи поваляв.
Ти бачиш — повиламувані дошки,
хтось уночі тут дошками шпурляв!

Що тут було? Які нічні події?
Чи сили зла вчинили цей погром?
Чи привиди блукали? Чи злодії
проникли в сад ділитися добром?

Перший монах

Та це нічні пригоди Домініка,
робив з чортами місячний пікнік.
Ну, так і є. Диви, шматок туніки!

(Сміється)

Невже котрусь ловив? Ну, брат, ну, Домінік!

Другий монах

Давай заляжем біля того лазу,
підстережем та й схопим за рукав:
ага, попався! Присмиріє зразу.
Щоб нам за шахи більш не дорікав.

Перший монах

А далі що? Покличемо абата?

Другий монах

Ні, лиш злякаєм. Щоки як надму!

Перший монах

Коли ти так заліг підстерегти собрата —
то чи, бува, не заздриш ти йому?

Другий монах

Ну, бог із ним. Хай жде на божу кару.
А ми ще зробим декілька ходів.
Ще поки він перепливе Луару!
То де ж старий, що завжди тут сидів?

Перший монах

В коморці теж, я йшов, його немає.
Розтанув, щез, так наче й не було.
Такий був добрий дід, сидить собі, дрімає.
Нещасний чоловік, самотній був зело.

Другий монах

А ти, а я… Чи він такий тут перший?
Ми всі прийшли, щоб тихо проминуть.

Перший монах

Не дай господь, ні живши так, ні вмерши,
нема кому старого й спом’януть.

Другий монах

А може, він і сам у цьому винний?
У чомусь винні завжди ми самі.
Що є життя? Це — проминання тіней.
Так у святому сказано письмі.

Перший монах

А хтось казав, що бачив його в славі.
Ще говорив там про якісь сади.

Другий монах

То, може, шахи розкладем на лаві,
якщо старий тут більше не сидить?

(І раптом перелякано спинився — за клаптями летючого туману
помітив мармурову Маріеллу, що мов надгробний пам’ятник стоїть)

А це ще що?! Мир-мур-мар-мрова…
Мана… мене… о господи!.. спокут…
Іди сюди, тут жінка мармурова!
Ой, гріх який, і звідки вона тут?!

Перший монах

Ну, я тобі скажу, ти не монах, ти містик.
То жінка, то чорти, то в кропиві те скло.

Другий монах

Ми ж грали в шахи ось на цьому місці.
Але її тут вчора не було!

Перший монах

А й справді, гм, із нами хресна сила.
І наче ж не пили, а стільки страховіть.

Другий монах

Ти ж подивися, тут нема могили.
Чому ж вона навколішках стоїть?

Перший монах

А уяви, яка ж була натура!

Другий монах

Але ж, даруй, ми люди не старі.
Хіба можливо, щоб така скульптура
стояла тут у нас в монастирі?

Перший монах

Вона скорбить. Вона така побожна!
Вона цнотлива з голови до ніг.

Другий монах

Вона прекрасна, і тому не можна.
Франціск Ассізький безвісти б забіг!

Перший монах

Дай надивитись. Припини дебати.
її не можна бачити без сліз.

Другий монах

Ти б не хотів, щоб хто-небудь абату,
що ми її тут бачили, доніс?

(Монахи, ошелешені, виходять)

Пливе туман. З-за старовинних мурів ледь прозирає золотаве сонце.
І з легкістю ковзнувши, наче змій, із бузини виходить безшелесно брат Домінік.
Скрадаючись, проходить мимо статуй,— вони від нього скрушно відвернулись.

Брат Домінік

(склав руки шанобливо)

А головне, що встиг я на молебень.
Лиш другі півні піють з-за ріки.
Такий туман, вже ходиш як у небі.
І яблука знімаєш, як зірки.

Хвалити бога, на душі не хмарно.
Прекрасен світ крізь дірку в бузині.

(Помітив мармурову Маріеллу)

Та що я бачу? Фьєзоланський мармур!
Яка краса відкрилася мені!

(Підходить ближче, вражений, спинився)

О женщино! Мовчу в зачаруванні.
І як же ти змогла сюди пройти?

Далекий голос

(як антична флейта, загубленим у просторі відлунням)

Де ти подівся, Рустичі, Джованні?
Джованфранческо Рустичі, де ти?!.

1983-1985

Про вірш

Тонка психологічна сповідь про неповторність кохання, крихкість щастя та шляхетну чистоту почуттів. Світла туга переплітається із вдячністю за пережите диво любові.

Історія

Поезія належить до доробку Ліни Костенко періоду збірок «Над берегами вічної ріки» (1977) або «Неповторність» (1980) — часу тріумфального повернення поетеси до читача після шістнадцятирічної заборони на публікацію за принципову підтримку руху шістдесятників. Роки примусового мовчання викували її непохитну естетичну й моральну безкомпромісність.

Ліна Костенко стала живим сумлінням української літератури другої половини XX століття. Її твори повертали поезії інтелектуальну глибину, європейську культуру віршування та абсолютну чесність перед історією і власним народом.

Форма

Твір вирізняється карбованим розміром: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком та афористичною інтонацією.

Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Ліна Костенко віртуозно володіє афористичним словом, перетворюючи майже кожен рядок на вичерпну життєву максиму з бездоганним звуковим ладом.

Як читати

Вірш відкривається яскравим, психологічно точним зачином («Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць»), який відразу вводить читача у простір граничної відвертості. Образність позбавлена штучної пишності — кожен предмет чи стан окреслено виразним, майже різбленим контуром.

У серцевині тексту («ага, попався! Присмиріє зразу») розгортається глибокий філософський діалог ліричної героїні зі світом і сумлінням. Авторка випробовує буденні уявлення на міцність, викриваючи душевну лінь і нагадуючи про ціну кожної миті людського життя.

Фінал твору («Джованфранческо Рустичі, де ти») звучить як вистраждана етична формула незламності. Поетеса лишає відчуття високого очищення душі й невідступної віри в те, що правда та любов перемагають будь-яку темряву.

Теми: поезія шістдесятників · інтимна лірика · природа і людина · космічний політ · плив часу

Усі поети