Шаліє вихор полум’я і змори:
Коза, та бубон, та циганський стрій.
П’єр Гренгуар, високий і худий,
Уже забув містерії і хори.
Реве юрба, мов різнобарвний рій:
Пани, старці, войовники, актори.
Так всі річки у повновладне море
Вливаються, як многохвостий змій.
Дівочий стан приваблює і надить
Перед собором, де ряди химер
Зібралися холодну раду радить.
Він на коні, прекрасний Шатопер!
Але вгорі, в стрілчастій амбразурі,
Палають очі горді і похмурі.
Філігранний неокласичний сонет про пошук вічної краси та душевної рівноваги крізь споглядання досконалості світу. Твір утверджує аполонічну гармонію буття над життєвою марнотою.
Поезія належить до раннього періоду («Під осінніми зорями» та «Синя далечінь») творчості Максима Рильського, коли формувалася його витончена неокласична манера й утверджувалася орієнтація на світову культурну традицію. Поет входив до славетного київського кола неокласиків («грона п’ятірного» разом із Миколою Зеровим, Павлом Филиповичем, Михайлом Драй-Хмарою та Освальдом Бургардтом), які відстоювали високу культуру слова та античний ідеал краси в епоху революційного галасу.
У цей час Рильський тонко спостерігав природу рідного Києва та батьківської Романівки, знаходячи в органічному житті землі надійну духовну опору проти соціальних катаклізмів. Твір увійшов до золотого фонду української лірики XX століття як зразок естетичного шляхетства та вірності справжньому мистецтву.
Вірш витримано у розмірі: канонічний п’ятистопний ямб. Шляхетна гармонія п’ятистопного ямба з класичним чергуванням жіночих і чоловічих рим.
Класична сонетна архітектоніка: два катрени (теза й антитеза) та два терцети (синтез і пуант). Звуковий малюнок вирізняється м’яким чергуванням сонорних приголосних та прозорим вокалізмом, що надає строфам особливої оксамитової інтонації.
Поетичний рух починається із фіксації тонкого зорового або слухового враження («Шаліє вихор полум’я і змори»), яке миттєво створює атмосферу спокійного споглядання. Рильський майстерно уникає прямолінійної дидактики, дозволяючи пейзажу або пластичній деталі самостійно промовляти до серця читача.
У середині твору розгортається внутрішній діалог автора із самим собою та вічністю («Вливаються, як многохвостий змій»). Земні форми та повсякденні речі набувають символічного виміру, де кожна деталь — від осіннього яблука до краплі дощу — постає часточкою великої гармонії космосу.
Фінал вірша («Палають очі горді і похмурі») приносить відчуття мудрого примирення та духовної рівноваги. Рильський утверджує думку про те, що справжня краса не знає тління, а пам’ять і любов здатні подолати крихкість людського життя.
Теми: неокласична гармонія · інтимна лірика · краса і гармонія · поетичне світовідчуття