Слово про рідну матір (скорочено)
Максим Рильський
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
Благословенна в болях ран
Степів широчина бездонна,
Що, як зелений океан,
Тече круг білого Херсона,
Що свій дівочий гнучкий стан
До дніпрового тулить лона.
Українською землею ходив славетний Сковорода, тут Котляревський написав свою “Енеїду”. Поет благословляє красу озер, Дніпро.
Хто може випити Дніпро,
Хто властен виплескати море,
Хто наше злото-серебро
Плугами кривди переоре,
Хто серця чистого добро
Злобою чорною поборе?
Настане день, коли земля України знову сповниться сили й краси, бо вона не може згинути.
Ні! Сили на землі нема
І сили на землі не буде,
Щоб потягти нас до ярма,
Щоб потоптати наші груди.
Бо Партія біля керма
Стоїть, радянські, вільні люди!
Гримить Дніпро, шумить Сула,
Озвались голосом Карпати,
І клич подільського села
В Путивлі сивому чувати.
Чи совам зборкати орла?
Чи правду кривді подолати?
О земле рідна! Знаєш ти
Свій шлях у бурі, у негоді!
Встає народ, гудуть мости,
Рокочуть ріки ясноводі!..
Лисиці брешуть на щити,
Та сонце устає — на Сході!
Про вірш
Прониклива елегія про розквіт та згасання природи як дзеркало людських почуттів і зрілості духу. Поет поетизує тиху радість земного існування та примирення з плином часу.
Історія
Поезія належить до раннього періоду («Під осінніми зорями» та «Синя далечінь») творчості Максима Рильського, коли формувалася його витончена неокласична манера й утверджувалася орієнтація на світову культурну традицію. Поет входив до славетного київського кола неокласиків («грона п’ятірного» разом із Миколою Зеровим, Павлом Филиповичем, Михайлом Драй-Хмарою та Освальдом Бургардтом), які відстоювали високу культуру слова та античний ідеал краси в епоху революційного галасу.
У цей час Рильський тонко спостерігав природу рідного Києва та батьківської Романівки, знаходячи в органічному житті землі надійну духовну опору проти соціальних катаклізмів. Твір увійшов до золотого фонду української лірики XX століття як зразок естетичного шляхетства та вірності справжньому мистецтву.
Форма
Вірш витримано у розмірі: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із плавним хвилюванням строфи й глибоким мелодійним подихом.
Катрени з перехресним римуванням, розраховані на розспівне читання. Звуковий малюнок вирізняється м’яким чергуванням сонорних приголосних та прозорим вокалізмом, що надає строфам особливої оксамитової інтонації.
Як читати
Поетичний рух починається із фіксації тонкого зорового або слухового враження («Благословен той день і час»), яке миттєво створює атмосферу спокійного споглядання. Рильський майстерно уникає прямолінійної дидактики, дозволяючи пейзажу або пластичній деталі самостійно промовляти до серця читача.
У середині твору розгортається внутрішній діалог автора із самим собою та вічністю («Настане день, коли земля України знову сповниться сили й краси, бо вона не може згинути»). Земні форми та повсякденні речі набувають символічного виміру, де кожна деталь — від осіннього яблука до краплі дощу — постає часточкою великої гармонії космосу.
Фінал вірша («стислі перекази творів української літератури») приносить відчуття мудрого примирення та духовної рівноваги. Рильський утверджує думку про те, що справжня краса не знає тління, а пам’ять і любов здатні подолати крихкість людського життя.
Теми: неокласична гармонія · природа і людина · життєствердження · інтимна лірика · елегійна туга