Спасибі
Максим Рильський
Яке це славне слово — хлібороб,-
Що жартома ще звуть і гречкосієм!
До слів найкращих я вписав його б,
До тих, які ми серцем розумієм!
Який це труд, який солоний піт,
Яка жага і втома життєдайна!
Ну, безперечно, знає цілий світ
Про роль почесну трактора й комбайна.
Спасибі їм: помічники живі
Вони у чеснім хліборобськім щасті…
Та треба працювать і голові,
Докласти треба руки мозолясті,
Щоб красувався вбогий переліг
Нечувано багатим урожаєм,
Щоб гречка розливалася, як сніг,
Пшениця слалась маревом безкраїм,
Щоб кукурудза в строгому ладу
Підкорювала все нові простори,
Щоб жайворонки пісню молоду
Підносили над колосисте море,
Щоб хліб, як сонце, сяяв на столі
У кожній хаті, домі та колибі…
Уклін земний працівникам землі!
Вам, сіячі, плугатарі,— спасибі!
9 вересня 1960 p. Гагра
Рильський Максим
Про вірш
Медитація про високу місію мистецтва і нетлінну силу поетичного слова. Автор утверджує вірність класичним естетичним ідеалам перед лицем історичних потрясінь.
Історія
Поезія належить до раннього періоду («Під осінніми зорями» та «Синя далечінь») творчості Максима Рильського, коли формувалася його витончена неокласична манера й утверджувалася орієнтація на світову культурну традицію. Поет входив до славетного київського кола неокласиків («грона п’ятірного» разом із Миколою Зеровим, Павлом Филиповичем, Михайлом Драй-Хмарою та Освальдом Бургардтом), які відстоювали високу культуру слова та античний ідеал краси в епоху революційного галасу.
У цей час Рильський тонко спостерігав природу рідного Києва та батьківської Романівки, знаходячи в органічному житті землі надійну духовну опору проти соціальних катаклізмів. Твір увійшов до золотого фонду української лірики XX століття як зразок естетичного шляхетства та вірності справжньому мистецтву.
Форма
Вірш витримано у розмірі: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із плавним хвилюванням строфи й глибоким мелодійним подихом.
Катрени з перехресним римуванням, розраховані на розспівне читання. Звуковий малюнок вирізняється м’яким чергуванням сонорних приголосних та прозорим вокалізмом, що надає строфам особливої оксамитової інтонації.
Як читати
Поетичний рух починається із фіксації тонкого зорового або слухового враження («Яке це славне слово — хлібороб,-»), яке миттєво створює атмосферу спокійного споглядання. Рильський майстерно уникає прямолінійної дидактики, дозволяючи пейзажу або пластичній деталі самостійно промовляти до серця читача.
У середині твору розгортається внутрішній діалог автора із самим собою та вічністю («Щоб красувався вбогий переліг»). Земні форми та повсякденні речі набувають символічного виміру, де кожна деталь — від осіннього яблука до краплі дощу — постає часточкою великої гармонії космосу.
Фінал вірша («автор: Рильський Максим») приносить відчуття мудрого примирення та духовної рівноваги. Рильський утверджує думку про те, що справжня краса не знає тління, а пам’ять і любов здатні подолати крихкість людського життя.
Теми: неокласична гармонія · життєствердження · урбаністичний пейзаж · інтимна лірика · творче покликання