Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139
Маркіян Шашкевич
Не згасайте, ясні зори,
Не вій, вітре, зниз Дністра,
Не темнійте, красні звори,
Днесь, Галиче, честь твоя!
Бо хто русин — підлітайте
Соколами на врага!
Жваво в танець, заспівайте
Піснь веселу: гурра-га!
Побарися, облак тьмистий,
Ще годинку, ще постій:
Тобі прийде розповісти
Славний руський з ляхом бій.
Од Бескида аж до моря
Піснь весела загула,
Від запада аж де зоря Чути голос: гурра-га!
Покрай Дністра, край бистрого,
Ясний сокіл там жене —
Ярополка київського
Скоропадний кінь несе.
Гей, хто русин — за ратище,
В крепкі руки — меч ясний,
Шпарка стріла най засвище,—
Гордий ляше, день не твій!
Не оден ти город красний
Лютим мечем розметав,
Руки не оден нещасний
По родині заломав!
Нині щезла пуста слава,
Скверний розірвавсь вінець,
Сорок восьма крвава справа
Гидкий дала ти конець.
Бач, Болеслав гордовитий
Поклоном низеньким впав,
Враг, напасник сановитий,
На чужім коні втікав.
Радость, радость, галичани:
Не загостить більше враг!
Грими, Дністре, шуми, Сяне,—
Не прискаче вовком лях!
Про вірш
Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.
Історія
Поезія належить до багатого доробку автора (Маркіян Шашкевич), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Форма
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Не згасайте, ясні зори»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Гей, хто русин — за ратище») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Не прискаче вовком лях») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · національна гідність · інтимна лірика · пейзажна лірика · філософія серця