До милої

Повій, вітре-вітросеньку,
Там, де тужить мила,
Нехай несуть там пісеньку
Твої легкі крила.

Повій, вітре, в єй городець,
Де вінці сплітає,
Неси вісті, що молодець
Щире ю кохає.

Ой погладь ю, вітросеньку,
По єй личку білім,
Нехай знає єй серденько,
Що я є ї милим.

Най не плаче, най не тужить,
Вже час ся зближає:
Прийде милий, приголубить
І з нев ся звінчає.
[1836 — 1838]

Про вірш

«До милої» Маркіян Шашкевич: Повій, вітре-вітросеньку, Там, де тужить мила, Нехай несуть там пісеньку Твої легкі крила.

Короткий ліричний текст: думка вміщається в кілька жестів і не розгалужується в сюжет.

Ключ — перший образ («Повій, вітре-вітросеньку, Там, де тужить мила…»): від нього розкручується решта вірша.

Теми: лірика · людська доля · пам'ять