Все село в білій куряві, куряві сніговій.
Хто вийти погулять наважиться?
У вікно гляну – мете, лютує буровій,
Білий сад скаржиться.
Скаржиться і скрипить білий сад.
Мерзне біля пня дурненький зайчик.
Ой, як зимно, зимно поміж хат!
В сінях жалібно собака скавче.
Скавучить, скавучить, хвостом замеле,
На груди кинеться, як вийдеш у сіни.
Не віриться, що село завмерло.
Весело ждати зміни.
***
Урбаністичний маніфест футуризму: динаміка мегаполіса, енергія електрики, асфальту й трамвайного гуркоту замість застарілого пасторального сентименту.
Твір створено лідером і головним теоретиком українського футуризму Михайлем Семенком у часи бурхливих пошуків нової естетики (збірки «Prélude», «Дерзання», «Кверофутуризм», цикли про П’єро або часопис «Нова ґенерація»). Семенко оголосив безкомпромісну війну хуторянському народництву та шаблонному милуванню минувшиною, утверджуючи динамічну культуру індустріальної доби.
У 1920-х роках поет стояв у центрі літературних дискусій Києва та Харкова, розбудовуючи панфутуризм. Його трагічна загибель у жовтні 1937 року в катівнях НКВС перетворила Семенка на одного з найвеличніших мучеників Розстріляного відродження.
Форма твору: верлібр та футуристичний акцентний вірш. Ламаний, телеграфний ритм із перепадами інтонації, характерний для українського кверофутуризму.
Астрофічна композиція з графічним акцентуванням рядків і синтаксичними розривами. Семенко свідомо руйнує традиційні метричні схеми, впроваджуючи дисонанси, графічні паузи й фонетичний звукопис, характерний для поезомалярства.
Поезія розпочинається різким розривом звичайної оповідної логіки («Все село в білій куряві, куряві сніговій»): поет миттєво атакує уяву слухача несподіваним зіставленням предметів міського побуту або емоційним дисонансом.
У розвитку теми («Ой, як зимно, зимно поміж хат») маска футуриста чи іронічного паяца починає коливатися, виявляючи під зовнішнім епатажем глибоку самотність людини в холодному техногенному світі. Урбаністичний шум стає декорацією для внутрішньої драми серця.
Фінальні рядки («Весело ждати зміни») не підсумовують традиційну мораль, а залишають відкритий звуковий або смисловий жест — спалах автомобільної фари, уривок розмови в кав’ярні чи зухвалу крапку над прірвою буття.
Теми: український футуризм · природа і людина · урбаністичний пейзаж · краса і гармонія