Мій рейд у вічність — ІІ
Михайль Семенко
Слухайте шепіт хвої на хребтах
і гомін вікових віт.
Не можна затуляти сучасним
життям
життя тисячоліть.
Будьте вдячні вічності, що живе
в вас,
оживлюйте кожну
річ.
Коли знайдете в землі напівзгнилий
людини таз —
ви з людиною
віч-
на-
віч.
Не будьте мертвими археологами,
минуле не розкладайте
номенклатурою
механістичною!
Гляньте:
в гробниці лежить мумія фараона,
і біля неї — його
зубочистка.
Мільйонні когорти лежать кістяками
таких же футуристів, як
ми.
І вони будували "вічні" стіни і
брами
і в боротьбі лягли
грудьми.
А ви хочете зробити з людини якусь
платонівську ідею,
коли кожна людина — повна вічності
вщерть.
Мільйони сучасних і майбутніх людей —
мільйони людей
смерти.
Так не вмирає життя.
Так ми ідем у вічність.
Атлант-ель-стан,
Ніл-ель-стан —
зміняє наш
Дніпр-ель-стан.
От чому, коли і я вмру
покладіть зі мною вміст!
мою зубочистку
і мій
чемодан.
1. VIII. 1928. Злодіївка
Про вірш
Поет закликає бачити вічність у кожній речі й кожній людині, відмовитися від мертвої археології та схоластичних ідей, і просить покласти в могилу разом із ним зубочистку й чемодан. Це іронічний і водночас глибокий роздум про безсмертя буденного.
Історія
Вірш датовано 1 серпня 1928 року, з позначкою «Злодіївка». Це пізній період творчості Михайля Семенка, коли він очолював журнал «Нова генерація» і обстоював лівий авангард. Його поезія цього часу дедалі більше схилялася до публіцистичності, афористичності й інтелектуальної гри.
Цикл «Мій рейд у вічність» — спроба футуриста, що завжди проголошував поклоніння сучасності, осмислити тисячоліття людської історії. Поет вступає в полеміку з академічним, класифікаційним підходом до минулого, а також з ідеалістичною філософією, протиставляючи їй живе, речове відчуття вічності.
Форма
Твір написано верлібром із довгими, нерівними рядками, проте з епізодичними римами (віт — тисячоліть, річ — віч-на-віч, вщерть — смерти, стан — чемодан). Ця змішана форма поєднує ораторську свободу з раптовими звуковими акцентами.
Мова свідомо прозаїзована, насичена публіцистичною лексикою (номенклатурою механістичною, когорти, платонівську ідею). Розірване «віч- на- віч» і наказові звертання (слухайте, будьте, гляньте) підсилюють інтонацію виступу перед аудиторією.
Як читати
Зачин закликає слухати шепіт хвої й гомін вікових віт: природа нагадує, що «не можна затуляти сучасним життям життя тисячоліть». Для футуриста, який колись проголошував розрив із минулим, це примітне визнання тяглості історії.
Центральний образ — мумія фараона і поруч його зубочистка. Ця несподівана деталь іронічна і зворушлива водночас: вічність живе не лише в пірамідах, а й у найбуденніших речах, що свідчать про живу людину. Знайдений у землі напівзгнилий таз ставить нас із давньою людиною «віч-на-віч».
Поет називає давніх будівничих «такими же футуристами, як ми», стираючи межу між епохами: кожне покоління прагнуло вічних стін і бралося за боротьбу. Гра з назвами Атлант-ель-стан, Ніл-ель-стан, Дніпр-ель-стан вписує Україну в ряд великих цивілізацій. Фінальне прохання покласти в могилу зубочистку й чемодан — іронічний автопортрет і водночас заповіт: безсмертя людини в її повсякденних слідах.
Теми: вічність і історія · безсмертя буденного · полеміка з минулим · іронія · тяглість цивілізацій