Міркування
Михайль Семенко
Коли з’єднаються всі самотні в пари
І прибере реальні форми невідомість,-
Прогнуться розплавлено асфальтові тротуари —
І що ж буде, що буде натомість?
Виростуть незримі, затріпотять металеві крила,
Розум заперечить,
онаглить покрик — ну вибачайте, ні —
І що ж буде, коли в крамниці не вистачить мила
І бананові дерева вкриє сніг?
Коли сміх захолоне напіврозкритим острахом,
Зсиплють неждано розірвані брязкітки,
Світло замінять електричним мороком —
Що ж тоді будуть робити бібліотеки і словники?
Розметерлінить поет Марінеттову тишу,
Перетворить аеропланно затоплений дзвін,
Замість драми — переживатиме на розі афішу —
Що ж тоді робитиме він?
Коли стане зимно забайдуженій легенді
І буде лягати молодість в олавровінчену труну,
Вигляне з-за парку нічний опуклий денді —
Що йому скажуть на його ремарку: —
— Ну й же ж ну! — ?
Заховає свою мірку поетичний критик,
І загубить маестро свій симфонний темп,
Прекрасним паннам
не хватить шоколадних плиток —
Що ж тоді буде,
коли еволюція заперечить: — Стоп! — ?
***
Про вірш
Урбаністичний маніфест футуризму: динаміка мегаполіса, енергія електрики, асфальту й трамвайного гуркоту замість застарілого пасторального сентименту.
Історія
Твір створено лідером і головним теоретиком українського футуризму Михайлем Семенком у часи бурхливих пошуків нової естетики (збірки «Prélude», «Дерзання», «Кверофутуризм», цикли про П’єро або часопис «Нова ґенерація»). Семенко оголосив безкомпромісну війну хуторянському народництву та шаблонному милуванню минувшиною, утверджуючи динамічну культуру індустріальної доби.
У 1920-х роках поет стояв у центрі літературних дискусій Києва та Харкова, розбудовуючи панфутуризм. Його трагічна загибель у жовтні 1937 року в катівнях НКВС перетворила Семенка на одного з найвеличніших мучеників Розстріляного відродження.
Форма
Форма твору: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із плавним хвилюванням строфи й глибоким мелодійним подихом.
Катрени з перехресним римуванням, розраховані на розспівне читання. Семенко свідомо руйнує традиційні метричні схеми, впроваджуючи дисонанси, графічні паузи й фонетичний звукопис, характерний для поезомалярства.
Як читати
Поезія розпочинається різким розривом звичайної оповідної логіки («Коли з’єднаються всі самотні в пари»): поет миттєво атакує уяву слухача несподіваним зіставленням предметів міського побуту або емоційним дисонансом.
У розвитку теми («Перетворить аеропланно затоплений дзвін») маска футуриста чи іронічного паяца починає коливатися, виявляючи під зовнішнім епатажем глибоку самотність людини в холодному техногенному світі. Урбаністичний шум стає декорацією для внутрішньої драми серця.
Фінальні рядки («коли еволюція заперечить: — Стоп! —») не підсумовують традиційну мораль, а залишають відкритий звуковий або смисловий жест — спалах автомобільної фари, уривок розмови в кав’ярні чи зухвалу крапку над прірвою буття.
Теми: український футуризм · життєствердження · космічна безвість · урбаністичний пейзаж · інтимна лірика