Сьогодні вони втекли, як вівці,
Залишили друкарню —
Сьогодні місто без символістів,
Символісти втекли безкарно.
Пообідали в клюбі —
Поспішали до 6-ти годин.
І тряслися нижні губи,
І губив з губ папиросу не один.
Безнадійно шепотів Семенко: — Саботаж!
Але вони були розгублені,
І сміялись ті, що зоставались,
І зникли нарешті — обскублені.
1919. Київ.
Сатирична сценка літературної боротьби 1919 року: символісти тікають із друкарні, а Семенко кидає їм навздогін звинувачення в саботажі й глузує з розгубленості суперників.
У 1919 році в Києві точилася гостра боротьба між літературними угрупованнями. Символісти, об'єднані довкола альманаху «Музагет», і футуристи на чолі з Михайлем Семенком, який тоді редагував журнал «Мистецтво», змагалися за вплив на нову українську літературу й доступ до видавничих можливостей. Вірш «Навздогін» — поетична репліка в цій полеміці.
Показово, що Семенко виводить себе в тексті як персонажа в третій особі («Безнадійно шепотів Семенко»). Така самоіронічна автоміфологізація — прикмета його футуристичної поетики, у якій особа автора стає частиною художньої гри.
Вірш складається з трьох катренів із перехресним римуванням, де рими часто складені й каламбурні (символістів — вівці, друкарню — безкарно, губи — клюбі, годин — не один). Розмір — вільний дольник із розмовною інтонацією.
Звукова гра «губи — губив з губ» і несподівані рими надають віршеві фейлетонного, майже частушкового звучання, яке підкреслює сатиричний задум.
Перший образ — символісти, що «втекли, як вівці», — одразу задає зневажливий тон. Друкарня, яку вони покинули, — символ реальної боротьби за видання й читача. Місто «без символістів» звучить як гучна заява про зміну літературної епохи.
Друга строфа сповнена іронічних побутових деталей: обід у клубі, поспіх «до 6-ти годин», тремтячі губи й папіроса, що падає з губ. Суперники постають не як поети-духовидці, а як розгублені обивателі, що бояться не встигнути до комендантської години.
Найцікавіший момент — фігура самого Семенка, який «безнадійно шепоче» про саботаж. Гнів тут поєднано з самоіронією: футурист не лише висміює суперників, а й показує власну безпорадність. Фінальне слово «обскублені» завершує сатиру образом пошарпаних, принижених птахів, і вірш стає яскравим документом літературного життя революційного Києва.
Теми: літературна полеміка · сатира на символістів · самоіронія · революційний Київ · боротьба за майбутнє мистецтва