Ніч прислухається до порожніх улиць...
Михайль Семенко
Ніч прислухається до порожніх улиць
і до тротуарів німих
коли на тумбі сидить червоноармієць
і цілиться в місяць —
коли місто завмре після 2-х годин,
моторошно зацокотить з-рідка по бруку,
затихне облите холодною електрикою
глузуючи над зоряним небом,—
тихо в стінах кімнати,
капає з водогону,
працю скінчено —
спать —
не хочеться —
ніби чогось не доробив—
ранок,
газети, чай і обід
і метушня на вечірніх у лицях
западає й шумить в ухах,
доки не закапає з водогону.
14-IV-920. Київ.
Про вірш
Верліброва нічна панорама радянського Києва: порожні вулиці, червоноармієць, що цілиться в місяць, холодне електричне світло й безсоння людини, яка відчуває незавершеність свого дня.
Історія
Вірш належить до київського періоду Михайля Семенка 1919–1920 років, коли місто жило в умовах комендантської години, військового стану й постійних нічних патрулів. Деталі «після 2-х годин», червоноармієць на тумбі, холодна електрика — це документальні прикмети міста під владою більшовиків.
Семенко, який у своїх програмних текстах проголошував урбанізм головною темою нової поезії, тут поєднує спостереження за містом із внутрішнім монологом. Такі «щоденникові» верлібри згодом увійшли до великого зібрання «Кобзар» (1924) і вважаються важливим етапом становлення українського верлібру.
Форма
Вірш написано верлібром — довгими, вільно організованими періодами без рими й регулярного метра. Синтаксис нагадує одне безкінечне речення, де фрази нанизуються через коми й тире, імітуючи потік свідомості безсонної людини.
Ритм тримається на перерахуваннях («ранок, газети, чай і обід і метушня») та на чергуванні зовнішніх і внутрішніх планів: вулиця, кімната, думки. Така композиція близька до кінематографічного монтажу.
Як читати
Перша частина — нічне місто, яке саме «прислухається» до власної тиші. Найвиразніший образ — червоноармієць, що «цілиться в місяць»: у ньому поєднано комічну безглуздість і моторошну реальність озброєних патрулів. Навіть небесне світило опиняється під прицілом нової влади.
Місто, «облите холодною електрикою», «глузує над зоряним небом» — це характерне для футуристів протиставлення штучного світла природному, але тут воно позбавлене тріумфу й звучить холодно та відчужено.
Друга частина переносить увагу в кімнату: капає водогін, робота скінчена, але спати не хочеться — «ніби чогось не доробив». Перелік завтрашніх справ — газети, чай, обід, метушня — показує одноманітне коло буднів. Вірш передає тривожне безсоння людини доби, яка не знаходить спокою навіть тоді, коли все довкола затихло.
Теми: нічне місто · безсоння · революційний побут · відчуження · одноманітність буднів