Поезійка про себе
Михайль Семенко
Чому я веселий коли знаходжу слово
Закоханий в павзи я люблю павз дивну мову
Я захвату лірик поет буйних павз
між віршем і віршем
Я мрійник фантаст ще більше ще більше
Я страждання поет і радості після страджання
Я муки поет і захвату після смертельної муки
Я ніжний мов очі м’який як коханки
шовкові війниці
Я мрійник фантаст поет білих гартів і криці
Я лірик і трамп поет дзвінких арій
і павз співострунних палкого кохання.
27. VIII. 1916. Владивосток
__________________________________
Tramp — бродяга (англ.).
Про вірш
Парадоксальна інтимна сповідь ліричного альтер-его поета (П’єро), де тонка душевна вразливість маскується під цинічну іронію та блазенство.
Історія
Твір створено лідером і головним теоретиком українського футуризму Михайлем Семенком у часи бурхливих пошуків нової естетики (збірки «Prélude», «Дерзання», «Кверофутуризм», цикли про П’єро або часопис «Нова ґенерація»). Семенко оголосив безкомпромісну війну хуторянському народництву та шаблонному милуванню минувшиною, утверджуючи динамічну культуру індустріальної доби.
У 1920-х роках поет стояв у центрі літературних дискусій Києва та Харкова, розбудовуючи панфутуризм. Його трагічна загибель у жовтні 1937 року в катівнях НКВС перетворила Семенка на одного з найвеличніших мучеників Розстріляного відродження.
Форма
Форма твору: верлібр та футуристичний акцентний вірш. Ламаний, телеграфний ритм із перепадами інтонації, характерний для українського кверофутуризму.
Астрофічна композиція з графічним акцентуванням рядків і синтаксичними розривами. Семенко свідомо руйнує традиційні метричні схеми, впроваджуючи дисонанси, графічні паузи й фонетичний звукопис, характерний для поезомалярства.
Як читати
Поезія розпочинається різким розривом звичайної оповідної логіки («Чому я веселий коли знаходжу слово»): поет миттєво атакує уяву слухача несподіваним зіставленням предметів міського побуту або емоційним дисонансом.
У розвитку теми («Я ніжний мов очі м’який як коханки») маска футуриста чи іронічного паяца починає коливатися, виявляючи під зовнішнім епатажем глибоку самотність людини в холодному техногенному світі. Урбаністичний шум стає декорацією для внутрішньої драми серця.
Фінальні рядки («Tramp — бродяга (англ.)») не підсумовують традиційну мораль, а залишають відкритий звуковий або смисловий жест — спалах автомобільної фари, уривок розмови в кав’ярні чи зухвалу крапку над прірвою буття.
Теми: український футуризм · інтимна лірика · елегійна туга · творче покликання · філософія буття