Привітання
Михайль Семенко
Назустріч багряному сонцю що встає в
димотумані з-за похмурої сопки
Я шлю свій рожевий привіт.
І сонцю і димній бухті й цьому пароплавові
щойно з Америки прибулому
Також моє поважання.
А в суботу я піду в мережчату залу місцевого
“Золотого Рогу”
Де концерт бемольний має дати скрипачка
в ажурній сукні.
Звичайно ми з нею чужі й далекі й навряд
щоб я наважився сказати їй моїх кілька
дерзостей
Але ж мушу я кинути їй комплімента,
привітавши шовкові оаз-волоски під її
еластичною пахвою.
Я дивлюсь у вікно на жовнірів і на те як
розвантажують пароплав
“HENRIK IBSEN NORTH”
І також на маневруючий на пристані потяг
з кількома брудними червоними повізками.
Занімів Морзе латунний інвалід ніч пройшла
більш немає депеш*
Ранкові моє вранішнє привітання.
28. I. 1916. Владивосток
Про вірш
Експресивне авангардне висловлювання про революційний злам епох, відкидання мертвого канону та право митця на вільне словотворення й провокацію.
Історія
Твір створено лідером і головним теоретиком українського футуризму Михайлем Семенком у часи бурхливих пошуків нової естетики (збірки «Prélude», «Дерзання», «Кверофутуризм», цикли про П’єро або часопис «Нова ґенерація»). Семенко оголосив безкомпромісну війну хуторянському народництву та шаблонному милуванню минувшиною, утверджуючи динамічну культуру індустріальної доби.
У 1920-х роках поет стояв у центрі літературних дискусій Києва та Харкова, розбудовуючи панфутуризм. Його трагічна загибель у жовтні 1937 року в катівнях НКВС перетворила Семенка на одного з найвеличніших мучеників Розстріляного відродження.
Форма
Форма твору: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із плавним хвилюванням строфи й глибоким мелодійним подихом.
Катрени з перехресним римуванням, розраховані на розспівне читання. Семенко свідомо руйнує традиційні метричні схеми, впроваджуючи дисонанси, графічні паузи й фонетичний звукопис, характерний для поезомалярства.
Як читати
Поезія розпочинається різким розривом звичайної оповідної логіки («Назустріч багряному сонцю що встає в»): поет миттєво атакує уяву слухача несподіваним зіставленням предметів міського побуту або емоційним дисонансом.
У розвитку теми («дерзостей») маска футуриста чи іронічного паяца починає коливатися, виявляючи під зовнішнім епатажем глибоку самотність людини в холодному техногенному світі. Урбаністичний шум стає декорацією для внутрішньої драми серця.
Фінальні рядки («Ранкові моє вранішнє привітання») не підсумовують традиційну мораль, а залишають відкритий звуковий або смисловий жест — спалах автомобільної фари, уривок розмови в кав’ярні чи зухвалу крапку над прірвою буття.
Теми: український футуризм · осіння елегія · космічна безвість · елегійна туга