Русокосою оточила
Михайль Семенко
В моїй душі —
Уїтмен і Стріндберг.
Русокосою оточила.
Я взнав, що вона любить буйність і вітер —
Жить мені взнав, далі несила, несила.
Очі мої
Знов опромінює сутінь фоном безбарвним.
Завтра. Не буду я завтра бачить її.
Може так хочу. Може так треба.
Бо в грудні я бавлюся травнем.
На душу свою я насунув фіранки.
Тиху лампадку свічу у кутку.
Вечора хочу! А в серці все ранки —
Ранки і ранки в моїм затишку.
Куди я подінусь від улиці звуків?
Куди заховаюсь од сурм і сирен?
В кімнаті — газелі, романси, мазурки, —
І я, і вона — не оден, не оден!
В душі моїй холод. Зневага. Стріндберг.
Усе найсвятіше злилось у канкан.
І зорі, і люди — весь світ в мені вимер,
І я погасаю від танучих ран.
8. XI. 1916. Владивосток
__________________________________
Уітмен Уолт (1819—1892) — американський поет.
Стріндберг Ю.-А. (1849—1912) — шведський письменник.
Про вірш
Парадоксальна інтимна сповідь ліричного альтер-его поета (П’єро), де тонка душевна вразливість маскується під цинічну іронію та блазенство.
Історія
Твір створено лідером і головним теоретиком українського футуризму Михайлем Семенком у часи бурхливих пошуків нової естетики (збірки «Prélude», «Дерзання», «Кверофутуризм», цикли про П’єро або часопис «Нова ґенерація»). Семенко оголосив безкомпромісну війну хуторянському народництву та шаблонному милуванню минувшиною, утверджуючи динамічну культуру індустріальної доби.
У 1920-х роках поет стояв у центрі літературних дискусій Києва та Харкова, розбудовуючи панфутуризм. Його трагічна загибель у жовтні 1937 року в катівнях НКВС перетворила Семенка на одного з найвеличніших мучеників Розстріляного відродження.
Форма
Форма твору: верлібр та футуристичний акцентний вірш. Ламаний, телеграфний ритм із перепадами інтонації, характерний для українського кверофутуризму.
Астрофічна композиція з графічним акцентуванням рядків і синтаксичними розривами. Семенко свідомо руйнує традиційні метричні схеми, впроваджуючи дисонанси, графічні паузи й фонетичний звукопис, характерний для поезомалярства.
Як читати
Поезія розпочинається різким розривом звичайної оповідної логіки («В моїй душі —»): поет миттєво атакує уяву слухача несподіваним зіставленням предметів міського побуту або емоційним дисонансом.
У розвитку теми («Ранки і ранки в моїм затишку») маска футуриста чи іронічного паяца починає коливатися, виявляючи під зовнішнім епатажем глибоку самотність людини в холодному техногенному світі. Урбаністичний шум стає декорацією для внутрішньої драми серця.
Фінальні рядки («Стріндберг Ю.-А. (1849—1912) — шведський письменник») не підсумовують традиційну мораль, а залишають відкритий звуковий або смисловий жест — спалах автомобільної фари, уривок розмови в кав’ярні чи зухвалу крапку над прірвою буття.
Теми: український футуризм · природа і людина · осіння елегія · життєствердження · космічна безвість