Цирк
Михайль Семенко
Ніч сьогодні прозора й ніжна.
В кімнаті сиджу.
Оркестра з цирку.
Вигуки гарцівниці блакитносніжної.
Я перенесусь у цирк на хвильку.
Не чути більше дива грізного —
Тореадора — переможця крику.
Ах як люблю бездонність блиску різного
І цю просту солдатську грім-музику.
Я повний вигуків і захвату дослізного.
Як це весело —
гладити кобилячу пику.
Я паяц безреготний, натхнений дивовижно,
Я — директор цирку.
А ще літатимуть чотири біса —
Дві жінки з витворними обрисами тіла.
Я зачаровуюсь окресленістю ескіза.
В блисках блакитна сукня зашелестіла.
21. VI. 1916. Владивосток
Про вірш
Урбаністичний маніфест футуризму: динаміка мегаполіса, енергія електрики, асфальту й трамвайного гуркоту замість застарілого пасторального сентименту.
Історія
Твір створено лідером і головним теоретиком українського футуризму Михайлем Семенком у часи бурхливих пошуків нової естетики (збірки «Prélude», «Дерзання», «Кверофутуризм», цикли про П’єро або часопис «Нова ґенерація»). Семенко оголосив безкомпромісну війну хуторянському народництву та шаблонному милуванню минувшиною, утверджуючи динамічну культуру індустріальної доби.
У 1920-х роках поет стояв у центрі літературних дискусій Києва та Харкова, розбудовуючи панфутуризм. Його трагічна загибель у жовтні 1937 року в катівнях НКВС перетворила Семенка на одного з найвеличніших мучеників Розстріляного відродження.
Форма
Форма твору: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із плавним хвилюванням строфи й глибоким мелодійним подихом.
Катрени з перехресним римуванням, розраховані на розспівне читання. Семенко свідомо руйнує традиційні метричні схеми, впроваджуючи дисонанси, графічні паузи й фонетичний звукопис, характерний для поезомалярства.
Як читати
Поезія розпочинається різким розривом звичайної оповідної логіки («Ніч сьогодні прозора й ніжна»): поет миттєво атакує уяву слухача несподіваним зіставленням предметів міського побуту або емоційним дисонансом.
У розвитку теми («Я повний вигуків і захвату дослізного») маска футуриста чи іронічного паяца починає коливатися, виявляючи під зовнішнім епатажем глибоку самотність людини в холодному техногенному світі. Урбаністичний шум стає декорацією для внутрішньої драми серця.
Фінальні рядки («В блисках блакитна сукня зашелестіла») не підсумовують традиційну мораль, а залишають відкритий звуковий або смисловий жест — спалах автомобільної фари, уривок розмови в кав’ярні чи зухвалу крапку над прірвою буття.
Теми: український футуризм · космічна безвість · урбаністичний пейзаж · інтимна лірика · елегійна туга