Уже весна, вони ще не наплакали
(Пишу вірші на теми).
Сонцеві знищенно підтакували
І шукали в гаманці рими.
Дивились на мене роззявлено
(Я собі знайшов кімнату).
Сонце крикнуло: правильно!
І заховалось од мене в кут.
Бачите, які ми приятелі —
Як би мені позбуться?
Мене чекають моторні крила
І велика весняна улиця.
1919. Київ.
Грайливий весняний вірш-жарт про поета, який пише «вірші на теми», дражнить сонце й підсміюється з традиційних ліриків, що досі «не наплакалися». Настрій — легкий, зухвалий, сповнений молодечої енергії.
Вірш датовано 1919 роком, Київ. Семенко в цей період активно полемізує з «плаксивою» традицією української лірики, яку вважав застарілою і провінційною. Весна як вічна поетична тема тут обіграна пародійно: замість зітхань — іронія, замість солов'їв — «моторні крила» і «велика весняна вулиця».
Самоіронічна ремарка в дужках «(Пишу вірші на теми)» показує, що поет усвідомлює умовність власної творчості й водночас висміює звичку писати «на задану тему». Це рання ознака метапоетичності, яка стане характерною для українського авангарду 1920-х.
Вірш складається з чотирьох чотиривіршів, написаних дольником із вільним чергуванням наголосів. Ритм розмовний, невимушений, наче поет говорить до читача мимохідь.
Римування перехресне, але навмисно неточне: «наплакали — підтакували», «теми — рими», «роззявлено — правильно», «кімнату — кут», «позбуться — улиця». Такі «криві» рими — частина гри: поет показує, що традиційна рима для нього вже не обов'язок, а іграшка. Ремарки в дужках вносять інтонацію побічної розмови.
«Вони» з першого рядка — найімовірніше, поети-традиціоналісти, які навесні неодмінно плачуть у віршах. Вони «знищенно підтакують» сонцю і «шукають у гаманці рими», — рима стає дрібною монетою, яку старанно вишукують. Це їдка сатира на ремісниче віршування.
Ліричний герой поводиться інакше: він «знайшов собі кімнату», а сонце не просто світить, а вигукує «правильно!» і ховається в кут. Олюднене сонце стає його товаришем по грі — «Бачите, які ми приятелі». Але навіть ця дружба для нього тісна: «як би мені позбуться?»
Фінал відкриває справжній горизонт героя: «моторні крила» — образ техніки, авіації, швидкості, а «велика весняна улиця» — простір міста і руху. Весна для футуриста — не пора туги, а час прориву вперед. Вірш читається як маленький маніфест радісного, динамічного світовідчуття.
Теми: весна · пародія на традиційну лірику · метапоетична гра · свобода митця · урбанізм і техніка