Вона приходила до мене...
Михайль Семенко
Вона приходила до мене
Сьогодні
Та, що поєднала дзвіниці
Нитками
Од вікна до вікна гірлянди
І золоті ланцюжки від зорі до зорі.
І подругу свою приводила
І сказала: познайомтесь,
Це наша.
Була в білому подруга
Гарненька дівчинка з балетної студії.
Почервоніла.
Весь світ перетягнутий
Тонесенькими павутинками з золотими дзвіночками
І дівчина раділа й сміялась —
Як це божевільно гарно —
Дзвіночки дзвонять.
І призналася дівчина,
Що вона любить поетів à la Arthur Rimbaud
І що вона дуже рада, що зі мною познайомилась.
І сказала, що ми придумаєм якусь фантазію
І розірвемо десь одну тонесеньку ниточку
І украдемо — для двох — один малесенький золотий дзвіночок.
1919. Київ.
Про вірш
Казкова ліро-епічна сцена: до поета приходить чарівна «вона», що зв'язала світ золотими нитками з дзвіночками, і приводить юну балерину, яка любить Рембо. Настрій — світлий, грайливий, сповнений закоханої фантазії.
Історія
Вірш датовано 1919 роком, Київ. Поряд із галасливими маніфестами Семенко писав чимало інтимно-фантазійних текстів, де межа між реальністю і мрією розмита, а побутова зустріч перетворюється на маленьку казку. Згадка про «балетну студію» — прикмета мистецького життя Києва тих років, що жило попри війну.
Посилання на Артюра Рембо («à la Arthur Rimbaud») невипадкове: французький «проклятий поет» був кумиром молодих модерністів, а сам Семенко нерідко ототожнював себе з бунтівними поетами-новаторами. Дівчина, яка «любить поетів à la Rimbaud», таким чином визнає в ліричному героєві саме такого поета.
Форма
Це розлогий верлібр із нерівними рядками, які то розгортаються в довгі описові періоди, то обриваються одним словом («Сьогодні», «Нитками», «Почервоніла»). Ритм наближений до живої оповіді, з паузами й інтонаційними підйомами.
Рими відсутні; єдність тексту забезпечують повтори («І сказала», «Дзвіночки дзвонять», «тонесенька ниточка») та наскрізний образ золотих ниток і дзвіночків. Французька вставка в латинській графіці додає тексту строкатості, характерної для авангардної поетики колажу.
Як читати
«Вона» — таємнича постать, яка «поєднала дзвіниці нитками» і протягнула «золоті ланцюжки від зорі до зорі». Це може бути Муза, весна, сама поезія — Семенко свідомо не називає її. Світ, «перетягнутий тонесенькими павутинками з золотими дзвіночками», — образ тендітної гармонії, де все пов'язане з усім.
Поява подруги в білому, юної балерини, яка червоніє й сміється, переводить казку в земний, зворушливо реальний план. Її слова «Як це божевільно гарно» передають безпосереднє захоплення світом, а зізнання в любові до Рембо — і наївність, і щирість молодості.
Фінальний задум — «розірвати одну тонесеньку ниточку» і «украсти для двох один малесенький золотий дзвіночок» — прекрасна метафора кохання: щоб мати щось лише своє, доводиться трохи порушити загальну гармонію. У цьому — і радість, і легка тінь провини. Вірш варто читати як ніжну модерністську казку про народження почуття.
Теми: кохання · казкова фантазія · муза і натхнення · молодість · гармонія світу