Я сам
Михайль Семенко
Ви розумієте? — Я не можу спать.
Ви знаєте? — Я ночі не сплю!
Мій мозок — символічний автомат.
Я пишу грамоту королю.
Місто стихне погасаючим сном,-
Я звертаюсь до незнаних — вас,
Останній трамвай продзвенить за вікном,
Тоді надходе передзначений час.
І заколишеться тінь силуетом міцним,
І забушують повстання в гарячій голові.
Я даю простір блискам і плямам золотим
І проживаю в ментах вічності дві.
Ви розумієте? — Я не хочу буть там!
Ви знаєте? — Я відмовив королю!
Ви подумайте! Я сам, я сам!
Ви відчуйте! — Я ночі не сплю!..
***
Про вірш
Урбаністичний маніфест футуризму: динаміка мегаполіса, енергія електрики, асфальту й трамвайного гуркоту замість застарілого пасторального сентименту.
Історія
Твір створено лідером і головним теоретиком українського футуризму Михайлем Семенком у часи бурхливих пошуків нової естетики (збірки «Prélude», «Дерзання», «Кверофутуризм», цикли про П’єро або часопис «Нова ґенерація»). Семенко оголосив безкомпромісну війну хуторянському народництву та шаблонному милуванню минувшиною, утверджуючи динамічну культуру індустріальної доби.
У 1920-х роках поет стояв у центрі літературних дискусій Києва та Харкова, розбудовуючи панфутуризм. Його трагічна загибель у жовтні 1937 року в катівнях НКВС перетворила Семенка на одного з найвеличніших мучеників Розстріляного відродження.
Форма
Форма твору: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із плавним хвилюванням строфи й глибоким мелодійним подихом.
Катрени з перехресним римуванням, розраховані на розспівне читання. Семенко свідомо руйнує традиційні метричні схеми, впроваджуючи дисонанси, графічні паузи й фонетичний звукопис, характерний для поезомалярства.
Як читати
Поезія розпочинається різким розривом звичайної оповідної логіки («Ви розумієте? — Я не можу спать»): поет миттєво атакує уяву слухача несподіваним зіставленням предметів міського побуту або емоційним дисонансом.
У розвитку теми («І заколишеться тінь силуетом міцним») маска футуриста чи іронічного паяца починає коливатися, виявляючи під зовнішнім епатажем глибоку самотність людини в холодному техногенному світі. Урбаністичний шум стає декорацією для внутрішньої драми серця.
Фінальні рядки («Ви відчуйте! — Я ночі не сплю») не підсумовують традиційну мораль, а залишають відкритий звуковий або смисловий жест — спалах автомобільної фари, уривок розмови в кав’ярні чи зухвалу крапку над прірвою буття.
Теми: український футуризм · осіння елегія · урбаністичний пейзаж · інтимна лірика