Заклик
Михайль Семенко
Не будьте, не будьте такими затурбованими —
На Хрещатику ніччю немає хмар.
Не робіть, не робіть обличчя зосередкованими,
Викиньте кишеньковий словар.
Засвітіть в чорну ніч електрику безжурну,
Уявіть, що навколо — храм.
Полюбіть, полюбіть зруйнованість мурну —
Більше немає, немає драм.
Увільніться обачно від похмурості банної,
Здеріть голову до аеропланних препон.
Не визнавайте мудрості
і від туги безнастанної
Заведіть грамофон.
Я не люблю бачить вас зосередкованими,
Вас зв’язує кишеньковий словар.
Відчуйте душу душею незатурбованою,
На Хрещатику ніччю немає хмар.
***
Про вірш
Експресивне авангардне висловлювання про революційний злам епох, відкидання мертвого канону та право митця на вільне словотворення й провокацію.
Історія
Твір створено лідером і головним теоретиком українського футуризму Михайлем Семенком у часи бурхливих пошуків нової естетики (збірки «Prélude», «Дерзання», «Кверофутуризм», цикли про П’єро або часопис «Нова ґенерація»). Семенко оголосив безкомпромісну війну хуторянському народництву та шаблонному милуванню минувшиною, утверджуючи динамічну культуру індустріальної доби.
У 1920-х роках поет стояв у центрі літературних дискусій Києва та Харкова, розбудовуючи панфутуризм. Його трагічна загибель у жовтні 1937 року в катівнях НКВС перетворила Семенка на одного з найвеличніших мучеників Розстріляного відродження.
Форма
Форма твору: верлібр та футуристичний акцентний вірш. Ламаний, телеграфний ритм із перепадами інтонації, характерний для українського кверофутуризму.
Астрофічна композиція з графічним акцентуванням рядків і синтаксичними розривами. Семенко свідомо руйнує традиційні метричні схеми, впроваджуючи дисонанси, графічні паузи й фонетичний звукопис, характерний для поезомалярства.
Як читати
Поезія розпочинається різким розривом звичайної оповідної логіки («Не будьте, не будьте такими затурбованими —»): поет миттєво атакує уяву слухача несподіваним зіставленням предметів міського побуту або емоційним дисонансом.
У розвитку теми («Увільніться обачно від похмурості банної») маска футуриста чи іронічного паяца починає коливатися, виявляючи під зовнішнім епатажем глибоку самотність людини в холодному техногенному світі. Урбаністичний шум стає декорацією для внутрішньої драми серця.
Фінальні рядки («На Хрещатику ніччю немає хмар») не підсумовують традиційну мораль, а залишають відкритий звуковий або смисловий жест — спалах автомобільної фари, уривок розмови в кав’ярні чи зухвалу крапку над прірвою буття.
Теми: український футуризм · космічна безвість · елегійна туга · краса і гармонія