Блисне промінь у думки заплутані —
Я жду проміня.
Я не хочу думати, я не хочу думання,
Думка стомлена.
І думок не буде, і розбіжаться фрази,
І трагично будуть повторюваться.
І ніхто не скаже, що то буде прекрасно,
І заблимає, і загасне без вороття.
І закручусь, і забігаю: де промінь?.. де промінь?
Умру, як жертва вечірня.
І затопчуть каруселеві коні
Бідне створіння.
1919. Київ.
Драматичний монолог виснаженої свідомості, що чекає рятівного «променя» думки, але, не знайшовши його, передчуває свою загибель під копитами каруселевих коней.
Вірш написано в Києві 1919 року — у рік, коли Михайль Семенко після воєнних мандрів повертається до активного літературного життя, видає збірки й організовує футуристичні угруповання. Водночас у його ліриці цього часу виразно звучать мотиви психічного перевантаження, втоми від безперервних подій і нестабільності.
Назва «Жертва вечірня» відсилає до церковнослов'янського молитовного виразу з псалма («воздіяніє руку моєю жертва вечерняя»). Футурист, який декларативно відкидав традицію, тут переосмислює сакральний образ у сучасному, міському й майже абсурдистському ключі.
Вірш складається з чотирьох катренів із перехресним римуванням, де рими переважно неточні й асонансні (заплутані — думати, проміня — стомлена, фрази — прекрасно, коні — створіння). Розмір — вільний тонічний вірш із довгими, перевантаженими рядками.
Синтаксис побудований на анафорі «І», повторах слів («думати… думання… думка», «де промінь?.. де промінь?») та обірваних питаннях. Така будова передає нав'язливе кружляння думки, ритмічно наближаючись до руху каруселі з фіналу.
Початкова ситуація — очікування «променя», що має прорізати заплутані думки. Але одразу ж з'являється парадокс: герой «не хоче думати», бо «думка стомлена». Свідомість одночасно прагне ясності й тікає від неї, і цей внутрішній розкол визначає весь твір.
Друга й третя строфи змальовують розпад мовлення: фрази «розбіжаться» і трагічно повторюватимуться, світло «заблимає і загасне без вороття». Герой метушиться в пошуках променя, і ця метушня стає механічною, як рух атракціону.
Фінальний образ — «каруселеві коні», що затопчуть «бідне створіння», — гротескно поєднує дитячу забаву з насильницькою смертю. Жертва вечірня приноситься не Богові, а безглуздому колу сучасності. Вірш звучить як рання експресіоністична візія людини, роздавленої механізмом часу.
Теми: криза свідомості · втома думки · очікування просвітлення · передчуття загибелі · абсурд сучасності