Зелена квітка тиші
Михайло Григорів
ЗЕЛЕНА КВІТКА ТИШІ
(збірка віршиків-верлібрів, уривок)
* * *
у привечірніх борознах
цвіте собі вечір
поспішає до хати
молоко у глечиках
* * *
веселі дзвоники криниць
у за́тінок відер
глибиняться
* * *
розливає тишу
зелена квітка тиші —
заховатися в ній
чи як?..
* * *
грається сніг
де виямки садів — присідає
де кучугури — минає
і летить собі у садок —
ворушке світло несе
* * *
в затишинах білого сяйва —
тріпотливі озерця троянд
край садка —
тріпотливі крапельки вишень
як обійняти оце?..
* * *
озирнулися дощі —
сині сливи загойдують вітер
озирнулися —
жовті парасольки листя
в порожній воді
порожніють
* * *
наввипередки з дощем
біжать сиві калюжі —
розсипаються
в стеблах
в'юнких доріг
* * *
якби у той вівторок падав дощ
то й сьогодні був би вівторок
а так —
ні дощу
ні вівторка
* * *
чорнобоко — ожина
червоняво — малина
не розбігаються —
кожна сама собі дощик
* * *
тече собі ріка
бо має береги
а чого на березі сидиш?
когось проводжаєш?.
* * *
продовжити річку —
це побігти за нею
це змалювати на глині
галузки хвиль
* * *
поскладала олівцi —
вишиває
пташка летіла — спинилася
котилася річка — спинилася
тепер собі сидять —
дивуються
одне з одного
* * *
вези вези мене конику
попід сонцем
вези вези мене річко
між садками
вези вези мене мамо
ma й до тата
Про вірш
Цикл ніжних мініатюр-верлібрів, у яких вечір, дощ, сніг, ріка й сад постають очима дитини, що дивується світові. Тиша тут — зелена квітка, у яку хочеться сховатися.
Історія
Михайло Григорів — український поет, відомий передусім своїми віршами для дітей у формі вільного вірша. Його мініатюри стоять дещо осторонь від традиційної римованої дитячої поезії: вони ближчі до японських хайку, до моментальних замальовок, що вчать бачити незвичне у звичному.
«Зелена квітка тиші» — уривок зі збірки віршиків-верлібрів, де кожна мініатюра відокремлена зірочками. Поет звертається до сільського світу — борозен, криниць, садків, глечиків із молоком — і творить з нього лагідну, казкову картину, позначену дитячою безпосередністю.
Форма
Мініатюри написано верлібром — вільним віршем без метра й рими. Ритм створюють паузи, тире, розбивка на рядки та повтори (тріпотливі озерця — тріпотливі крапельки, озирнулися дощі — озирнулися жовті парасольки).
Кожен фрагмент — завершена замальовка на три-шість рядків, часто з несподіваним запитанням наприкінці («заховатися в ній чи як?..», «як обійняти оце?..», «когось проводжаєш?..»). Останній фрагмент наближається до колисанки з повтором «вези вези мене».
Як читати
Головний прийом Григоріва — оживлення світу: вечір цвіте в борознах, молоко поспішає до хати, сніг грається й присідає у виямках садів, калюжі біжать навипередки з дощем. Усе довкола діє, відчуває, бавиться, як у дитячій грі.
Особливу роль відіграють неологізми та незвичні форми — глибиняться, порожніють, затишини, ворушке світло. Вони творять мову, якої ще немає в словнику, але яку інтуїтивно розуміє дитина. Мініатюра про вівторок, що існує лише разом із дощем, грає з часом і логікою, наче в дитячій філософії.
Наскрізний образ — тиша, що розливається зеленою квіткою, — задає тон усьому циклу: це поезія спокою й дива, де навіть ріка може зупинитися, щоб подивуватися з пташки. Фінальна колисанка, у якій дитина просить коника, річку й маму везти її до тата, повертає все до теплоти родини.
Теми: краса природи · дитяче світосприйняття · тиша і спокій · диво повсякдення · родинне тепло