Володька-рибалка

Микола Трублаїні

Ранком діти зібрались у дитячий садок. Тісним колом вони обступили виховательку Євгенію Іванівну. Вона розповідала, як на морі рибалки ловлять рибу.

— Коли б ми сіли на поїзд, що йде на північ, то третьої доби приїхали б до міста Мурманська. Там пішли б на пароплав і разом із рибалками попливли б у море. Тоді побачили б, як рибалки ловлять рибу. Є рибки маленькі, як пташки або мухи. А є здорові риби, такі, як корова або кінь. Наловили б риби, хоч би такої, як тріска, і зварили б смачну юшку.

Але задеренчав дзвінок на сніданок і перебив розмову.

* * *

— Ри-и-би хочу! Хочу ри-и-би!

Так кричав під час сніданку Володька. Прізвище він мав Велетень. А сам — був мацюпусінький. Під стільцем сховатись міг.

Володька сидів у їдальні дитячого садка. Йому дали картопляне пюре. Він пюре не хотів. Кричав, вищав тоненьким голоском, що хоче риби.

— Нема риби, — сказала Євгенія Іванівна.

— Поїду до рибалок і скажу, щоб риби більше ловили і нам прислали, — сказав Володька і зліз з стільця. Він не хотів пюре.

* * *

Після сніданку діти полягали відпочивати. Володька ліг голодний. Йому не спалося. Він думав про те, чому так мало риби ловлять.

"А якби справді поїхати до рибалок>, — спало на думку хлопчикові.

Він повернувся на другий бік. Ще трохи полежав, а тоді сам не помітив, як устав. Тихенько, навшпиньках, обминаючи Євгенію Іванівну, вийшов на вулицю.

* * *

Прийшов Володька на вокзал. Став у чергу — по квиток. Коли наблизився до каси, взяв з підлоги паличку і постукав у віконце.

— Хто там стукає? — спитав касир і просунув крізь маленьке віконце довгого носа.

— Це я, — відповів Володька. — Дайте мені квиток на поїзд. Я їду на море до рибалок. Щоб вони риби наловили для нашого дитячого садка. Я рибу дуже люблю. Допоможу їм ловити.

— А-а-а, — протягнув касир. — Дуже радий. — І сховав свого носа.

За віконцем щось стукнуло, цокнуло, грюкнуло, і вилетів квиток з написом: Харків — Мурманськ.

* * *

Володька зайшов у вагон. Знайшов свою полицю, поставив там чемодан, глянув у вікно і ліг спати.

Гу-гу! Гу-гуі — загув паровоз. Дим з димаря пішов. Закрутились колеса, поїзд рушив.

Чш-чш-чш-чччч!

Прокинувся Володька, поїзд стоїть у Москві. Потім поїзд рушив далі, і наш мандрівник знову задрімав.

Микола Трублаїні — Погонич блакитного кита Микола Трублаїні — Лахтак Микола Трублаїні — Шхуна "Колумб" Ще 18 творів → Біографія Миколи Трублаїні

Вдруге розплющив очі, коли поїзд підійшов до Ленінграда. Лише глянув Володька на величезне місто, а машиніст уже дає гудок, щоб їхати далі.

Знов засвистав Володька носом на своїй полиці.

* * *

Довго він спав.

Коли чує — будять його.

— Громадянине, вставайте, бо приїхали до Мурманська.

Володька з полиці плиг. Швиденько вмився. Почистив зуби. Взув черевики і бігцем у порт, шукати пароплава.

В порту знайшов капітана і розбалакався з ним.

— Добридень, капітане! — сказав хлопець. — Я Володька Велетень. А як ви називаєтесь?

— Моє прізвище — Крихітка, — відповів капітан. — Чим можу вам допомогти?

Засміявся Володька, почувши прізвище капітанове, бо капітан Крихітка був, як дві бочки, поставлені одна на одну.

— Я приїхав допомогти вам рибу ловити. Рибу дуже люблю, а її в нас немає.

— А-а-а, — сказав капітан. — Дуже добре. Прошу до нас на тральщик.

* * *

Почув Володька слово тральщик. "Що таке?" — думає. Пішов разом з капітаном. Привів його капітан на маленький пароплав. Посередині стирчав тоненький димар, наче обгорілий сірник.

— Це наш тральщик, — сказав капітан, показуючи Володьці пароплав, — зветься він "Нерпа".

"Ага, — подумав хлопчина, — то маленькі пароплави, що рибу ловлять, звуться тральщиками".

Капітан познайомив Володьку із своїми матросами-рибалками.

Володька кожному потис руку і сказав:

— Доброго вам здоров'я! Дуже радий вас бачити.

* * *

Одразу ж тральщик рушив у море по рибу.

Володька вперше бачив море. Куди він дивився — нічого, крім води і тральщика, не бачив.

Води було більше, ніж у річці, більше, ніж у ставку. Навколо сама вода.

Великі піняві хвилі зустрічали "Нерпу". Із свистом пролітав вітер. Та Володька байдуже ставився до хвиль. Він не зважав на вітер. Ходив з капітаном та матросами по палубі і розпитував їх, як ловлять рибу.

— Вам треба наловити багато риби, — сказав Володька.

— Коли ти нам допоможеш — риба буде, — відповідали матроси.

— Обов'язково, — обіцяв він. — Що б не було, а рибу добудемо.

Підпливли до того місця в морі, де, як казав капітан, мусила бути риба.

Закинули в море трал. Це сіть така, якою рибу ловлять. Потягли трал за собою. Витралили лише одну маленьку рибку.

Взяв її Володька за хвостик, потряс нею та й каже:

— Де ж ваша риба? Мені самому двадцять таких рибок на сніданок не вистачить.

Засоромились капітан і матроси.

Знов пустили за борт трал. На цей раз витягли більшу рибу — тріску.

Штурхнув її Володька пальчиком, понюхав і каже:

— Що ж, цього мені на обід теж замало.

Розсердився капітан, почувши таке від Володьки.

— Хлопчиську, — гукнув він на нього, — а може, і цієї риби тобі мало на обід?

Володька дивився на море, куди капітан показував пальцем.

* * *

З води то виринала, то знов пірнала величезна риба, показуючи гострий хребет. Коли вона показувала свою морду, то здавалась такою великою, що може проковтнути капітана й Володьку разом.

— О, це малятко для мене годиться, — сказав Володька і сперся рукою на поручні. — А як ця рибка зветься?

— Це касатка, хижий морський звір, — відповіли йому матроси, — вона їсть рибу, звірів і людей.

— О, поганець! — І, звернувшись до матросів, Володька загукав: — Рушницю мені! Я провчу її, як їсти людей!

Принесли рушницю.

Хлопець довго націлявся. Нарешті націлився і сказав:

— Стріляю.

* * *

Блиснув вогник, бахнув постріл. Заклубився димок. А Володьки на палубі не стало. Від пострілу рушниця здригнулась і так штовхнула його в плече, що він полетів з палуби в море.

А на хвилях забила хвостом по воді касатка. Потім заспокоїлась і спливла на поверхню. Біля неї зачервоніла вода. Лиху рибу було вбито.

— Загинув наш Володька, загинув сміливий рибалка, завзятий мисливець, — закричав капітан, закричали матроси.

Зі страхом дивились вони на море, але нічого, крім касатки, що її забив Володька, не бачили.

* * *

А Володька, пірнувши мало не до дна, пирхнув носом, пустив дві бульби і вдарив об воду руками й ногами, наче жабеня.

"А тут таки мокро", — подумав Володька. Широко розплющив очі і побачив перед собою багато риб. Маленькі й великі, вони пливли зграями, обминаючи сіть, що її тяг за собою тральщик.

— Е, голубчики, — сказав Володька, — та ви в сіть не хочете зазирати?

Назустріч хлопцеві плив великий оселедець. Володька кинувся до оселедця, щоб загнати його в сіть. Але оселедець глибоко пірнув і зник з його очей. Бачить Володька, пливе багато пікші, великої сріблистої риби. Давай заганяти її у трал. Злякалась пікша Володьки і вся у сіть зайшла.

Випливає назустріч, Володьці чорне кругле страховище. "Що то за риба?" — думає хлопець.

* * *

А то був електричний скат. Така риба, що сама в собі електричну батарейку носить. Хто її зачепить, так електрикою і вдарить.

В цей час повз електричного ската той самий великий оселедець пропливав.

— Зараз я вас обох у сіть зажену, — вирішив Володька. І гайда на ската й оселедця руками махати. І просто до нього підпливає. А скат як наїжився, і лише торкнувся Володька його рукою, а він хлопця і вдарив електричним струмом. Потемніло в очах у Володьки. І замість того, щоб оселедця та ската в сіть загнати, сам у сітці опинився.

* * *

Тим часом рибалки пливли далі і ловили рибу.

Ось витягли з моря сіть, і на палубу висипалась купа мокрої блискучої, як алюмінієві покришки, риби. Між рибою чорніло щось кругле й велике, як гарбуз.

— Це що таке? — спитав капітан, показуючи на той гарбуз матросам.

— Не що, а хто — спитайте краще, — почувся голос із купи.

Гарбуз став на ноги і одрапортував:

— Володька Велетень прибув на тральщик і слухає вас, капітане Крихітка!

Це був живий Володька.

Матроси й капітан кинулися до Володьки. Вони тиснули йому руки і мало не задушили, обіймаючи хлопця.

Всі надзвичайно зраділи, а Володька гордо ходив од корми до носа й назад та розповідав кожному, що він робив у морі і як потрапив у сіть.

* * *

Тому що моряки дуже потомилися, капітан наказав усім лягати спати, крім стернового.

— Сьогодні я стоятиму біля стерна, — запропонував Володька. З ним погодилися, і всі, крім нього, полягали спати.

Володька стежив за спокійною поверхнею моря.

"Наче не море, а вода в каструльці, — подумав він, — таке спокійне".

З усіх боків до нього долітало хропіння команди. Коли враз помітив у морі якісь рухи. В одному місці вода густо захвилювалась.

"Риба, риба йде", — догадався Володька.

Над морем з'явилося багато чайок. Вони супроводили косяки риби, то та, то інша кидалися в море і здіймалися вгору, тримаючи в дзьобі рибу.

Кидались одна на одну і з криком кожна намагалася вирвати собі рибу.

Хлопець вирішив, що час ловити рибу.

Він побіг штовхати сонних рибалок і загукав, що риба йде.

Як вихор, зривалися моряки і бігли до своїх місць.

А хто був дуже сонний, того Володька тягнув за носа або за вуха, а на одного навіть вихлюпнув відро води.

— Молодець! — похвалив Володьку капітан і почав командувати, що кому робити.

Швиденько випускали трал і повний вщерть витягли його на палубу.

Палуба, трюм, всі бочки і скрині були завалені рибою.

Найбільше було великої й жирної тріски. Дивилася одним оком пукаста камбала. Траплялися коротенькі мойви.

Чимало було вовкориби, сайди та палтусів.

З-поміж різних риб хлопець побачив велетенського оселедця, того самого, що втік від нього.

— А, сякий-такий, — зрадів Володька і показав оселедця капітанові. — Тьотя Женя так його приготує, що Стьопка, Тарас, Марійка і Галка лише пальчики пооблизують.

Коли це оселедець нахмурився, та як підскочить і — лясь мокрим хвостом Володьку по носі. Раз, другий витирає хвостом Володьці носа.

— Ой! ой! ой! — закричав Володька.

Закричав і широко розплющив очі. Що за диво? Де палуба "Нерпи", де її славний капітан Крихітка із своїми матросами?

Замість палуби Володька сидів на ліжку в дитячому садку. На його крик прибігли діти та Євгенія Іванівна.

— Що з тобою? — спитали вони Володьку.

— А де риба? — плаксиво тягнув Володька.

— Яка риба? — і всі засміялись. — Це, мабуть, тобі приснилося?

Хлопець зрозумів, що то був лише сон. Відтоді прозвали його Рибалкою.

1933

Про вірш

Світле та життєрадісне оповідання про дитячу безпосередність, де вражене морськими оповідками хлоп'я перетворює повсякденну вередливість на щире покликання до дорослої мандрівки й праці.

Історія

Оповідання належить до раннього циклу коротких новел Миколи Трублаїні, орієнтованих на малят дошкільного та молодшого шкільного віку. У середині 1930-х років письменник активно розробляв дитячі образи, прагнучи прищепити читачам інтерес до професій, географії та індустріально-промислового життя країни.

У творі чітко відбито популярні освітні методики епохи, коли дитячі садки ставали осередками формування допитливості через яскраві розповіді вихователів про далекі простори, зокрема північний Мурманськ і роботу рибальських траулерів у відкритому морі.

Трублаїні майстерно трансформував власні спостереження за побутом мурманських рибалок у доступну казково-ігрову форму, де реальні географічні деталі стають каталізатором дитячої фантазії та характеротворення.

Форма

Твір написано живою оповідною прозою, що наближається до народної казки та гуморески. Текст структуровано мікроепізодами, відокремленими графічними зірочками, що задає швидкий темпоритм і полегшує сприйняття динаміки зміни настроїв малюка.

Інтонаційно-синтаксичний малюнок визначається активним чергуванням прямої мови, звуконаслідувань, редуплікацій («Ри-и-би хочу!») та лагідної іронічної розповіді оповідача. Гумористичний ефект посилюється грайливими парадоксами та контрастними метафорами розміру.

Як читати

Провідним художнім прийомом твору є іронічний оксюморон, закладений у характеристиці головного героя: хлопчик носить гучне прізвище Велетень, проте сам є крихітним шибеником, який може вільно сховатися під звичайним стільцем. Цей контраст увиразнює амбітність його внутрішніх поривань, що явно перевищують його фізичні можливості.

Бунт проти манної каші чи картопляного пюре інтерпретується не як звичайна вередливість розбещеної дитини, а як прояв щирого, хоч і наївного діяльного альтруїзму. Володька відмовляється від сніданку заради ідеї порятунку: якщо риби бракує всім, він мусить вирушити на крайній північний кордон і власноруч організувати вилов.

Трублаїні глибоко розкриває психологію дошкільняти, для якого почута історія відразу стає імпульсом до конкретного вчинку. Твір змальовує зародження мрії, утверджуючи повагу до дитячих переживань і показуючи, як із маленької впертості виростає майбутній дослідницький характер.

Теми: дитячий садок · дитяча фантазія · мрія про море · формування характеру · гумор і щирість

Усі поети