Володька-рибалка
Ранком діти зібрались у дитячий садок. Тісним колом вони обступили виховательку Євгенію Іванівну. Вона розповідала, як на морі рибалки ловлять рибу.
— Коли б ми сіли на поїзд, що йде на північ, то третьої доби приїхали б до міста Мурманська. Там пішли б на пароплав і разом із рибалками попливли б у море. Тоді побачили б, як рибалки ловлять рибу. Є рибки маленькі, як пташки або мухи. А є здорові риби, такі, як корова або кінь. Наловили б риби, хоч би такої, як тріска, і зварили б смачну юшку.
Але задеренчав дзвінок на сніданок і перебив розмову.
* * *
— Ри-и-би хочу! Хочу ри-и-би!
Так кричав під час сніданку Володька. Прізвище він мав Велетень. А сам — був мацюпусінький. Під стільцем сховатись міг.
Володька сидів у їдальні дитячого садка. Йому дали картопляне пюре. Він пюре не хотів. Кричав, вищав тоненьким голоском, що хоче риби.
— Нема риби, — сказала Євгенія Іванівна.
— Поїду до рибалок і скажу, щоб риби більше ловили і нам прислали, — сказав Володька і зліз з стільця. Він не хотів пюре.
* * *
Після сніданку діти полягали відпочивати. Володька ліг голодний. Йому не спалося. Він думав про те, чому так мало риби ловлять.
"А якби справді поїхати до рибалок>, — спало на думку хлопчикові.
Він повернувся на другий бік. Ще трохи полежав, а тоді сам не помітив, як устав. Тихенько, навшпиньках, обминаючи Євгенію Іванівну, вийшов на вулицю.
* * *
Прийшов Володька на вокзал. Став у чергу — по квиток. Коли наблизився до каси, взяв з підлоги паличку і постукав у віконце.
— Хто там стукає? — спитав касир і просунув крізь маленьке віконце довгого носа.
— Це я, — відповів Володька. — Дайте мені квиток на поїзд. Я їду на море до рибалок. Щоб вони риби наловили для нашого дитячого садка. Я рибу дуже люблю. Допоможу їм ловити.
— А-а-а, — протягнув касир. — Дуже радий. — І сховав свого носа.
За віконцем щось стукнуло, цокнуло, грюкнуло, і вилетів квиток з написом: Харків — Мурманськ.
* * *
Володька зайшов у вагон. Знайшов свою полицю, поставив там чемодан, глянув у вікно і ліг спати.
Гу-гу! Гу-гуі — загув паровоз. Дим з димаря пішов. Закрутились колеса, поїзд рушив.
Чш-чш-чш-чччч!
Прокинувся Володька, поїзд стоїть у Москві. Потім поїзд рушив далі, і наш мандрівник знову задрімав.
Микола Трублаїні — Погонич блакитного кита Микола Трублаїні — Лахтак Микола Трублаїні — Шхуна "Колумб" Ще 18 творів → Біографія Миколи Трублаїні
Вдруге розплющив очі, коли поїзд підійшов до Ленінграда. Лише глянув Володька на величезне місто, а машиніст уже дає гудок, щоб їхати далі.
Знов засвистав Володька носом на своїй полиці.
* * *
Довго він спав.
Коли чує — будять його.
— Громадянине, вставайте, бо приїхали до Мурманська.
Володька з полиці плиг. Швиденько вмився. Почистив зуби. Взув черевики і бігцем у порт, шукати пароплава.
В порту знайшов капітана і розбалакався з ним.
— Добридень, капітане! — сказав хлопець. — Я Володька Велетень. А як ви називаєтесь?
— Моє прізвище — Крихітка, — відповів капітан. — Чим можу вам допомогти?
Засміявся Володька, почувши прізвище капітанове, бо капітан Крихітка був, як дві бочки, поставлені одна на одну.
— Я приїхав допомогти вам рибу ловити. Рибу дуже люблю, а її в нас немає.
— А-а-а, — сказав капітан. — Дуже добре. Прошу до нас на тральщик.
* * *
Почув Володька слово тральщик. "Що таке?" — думає. Пішов разом з капітаном. Привів його капітан на маленький пароплав. Посередині стирчав тоненький димар, наче обгорілий сірник.
— Це наш тральщик, — сказав капітан, показуючи Володьці пароплав, — зветься він "Нерпа".
"Ага, — подумав хлопчина, — то маленькі пароплави, що рибу ловлять, звуться тральщиками".
Капітан познайомив Володьку із своїми матросами-рибалками.
Володька кожному потис руку і сказав:
— Доброго вам здоров'я! Дуже радий вас бачити.
* * *
Одразу ж тральщик рушив у море по рибу.
Володька вперше бачив море. Куди він дивився — нічого, крім води і тральщика, не бачив.
Води було більше, ніж у річці, більше, ніж у ставку. Навколо сама вода.
Великі піняві хвилі зустрічали "Нерпу". Із свистом пролітав вітер. Та Володька байдуже ставився до хвиль. Він не зважав на вітер. Ходив з капітаном та матросами по палубі і розпитував їх, як ловлять рибу.
— Вам треба наловити багато риби, — сказав Володька.
— Коли ти нам допоможеш — риба буде, — відповідали матроси.
— Обов'язково, — обіцяв він. — Що б не було, а рибу добудемо.
Підпливли до того місця в морі, де, як казав капітан, мусила бути риба.
Закинули в море трал. Це сіть така, якою рибу ловлять. Потягли трал за собою. Витралили лише одну маленьку рибку.
Взяв її Володька за хвостик, потряс нею та й каже:
— Де ж ваша риба? Мені самому двадцять таких рибок на сніданок не вистачить.
Засоромились капітан і матроси.
Знов пустили за борт трал. На цей раз витягли більшу рибу — тріску.
Штурхнув її Володька пальчиком, понюхав і каже:
— Що ж, цього мені на обід теж замало.
Розсердився капітан, почувши таке від Володьки.
— Хлопчиську, — гукнув він на нього, — а може, і цієї риби тобі мало на обід?
Володька дивився на море, куди капітан показував пальцем.
* * *
З води то виринала, то знов пірнала величезна риба, показуючи гострий хребет. Коли вона показувала свою морду, то здавалась такою великою, що може проковтнути капітана й Володьку разом.
— О, це малятко для мене годиться, — сказав Володька і сперся рукою на поручні. — А як ця рибка зветься?
— Це касатка, хижий морський звір, — відповіли йому матроси, — вона їсть рибу, звірів і людей.
— О, поганець! — І, звернувшись до матросів, Володька загукав: — Рушницю мені! Я провчу її, як їсти людей!
Принесли рушницю.
Хлопець довго націлявся. Нарешті націлився і сказав:
— Стріляю.
* * *
Блиснув вогник, бахнув постріл. Заклубився димок. А Володьки на палубі не стало. Від пострілу рушниця здригнулась і так штовхнула його в плече, що він полетів з палуби в море.
А на хвилях забила хвостом по воді касатка. Потім заспокоїлась і спливла на поверхню. Біля неї зачервоніла вода. Лиху рибу було вбито.
— Загинув наш Володька, загинув сміливий рибалка, завзятий мисливець, — закричав капітан, закричали матроси.
Зі страхом дивились вони на море, але нічого, крім касатки, що її забив Володька, не бачили.
* * *
А Володька, пірнувши мало не до дна, пирхнув носом, пустив дві бульби і вдарив об воду руками й ногами, наче жабеня.
"А тут таки мокро", — подумав Володька. Широко розплющив очі і побачив перед собою багато риб. Маленькі й великі, вони пливли зграями, обминаючи сіть, що її тяг за собою тральщик.
— Е, голубчики, — сказав Володька, — та ви в сіть не хочете зазирати?
Назустріч хлопцеві плив великий оселедець. Володька кинувся до оселедця, щоб загнати його в сіть. Але оселедець глибоко пірнув і зник з його очей. Бачить Володька, пливе багато пікші, великої сріблистої риби. Давай заганяти її у трал. Злякалась пікша Володьки і вся у сіть зайшла.
Випливає назустріч, Володьці чорне кругле страховище. "Що то за риба?" — думає хлопець.
* * *
А то був електричний скат. Така риба, що сама в собі електричну батарейку носить. Хто її зачепить, так електрикою і вдарить.
В цей час повз електричного ската той самий великий оселедець пропливав.
— Зараз я вас обох у сіть зажену, — вирішив Володька. І гайда на ската й оселедця руками махати. І просто до нього підпливає. А скат як наїжився, і лише торкнувся Володька його рукою, а він хлопця і вдарив електричним струмом. Потемніло в очах у Володьки. І замість того, щоб оселедця та ската в сіть загнати, сам у сітці опинився.
* * *
Тим часом рибалки пливли далі і ловили рибу.
Ось витягли з моря сіть, і на палубу висипалась купа мокрої блискучої, як алюмінієві покришки, риби. Між рибою чорніло щось кругле й велике, як гарбуз.
— Це що таке? — спитав капітан, показуючи на той гарбуз матросам.
— Не що, а хто — спитайте краще, — почувся голос із купи.
Гарбуз став на ноги і одрапортував:
— Володька Велетень прибув на тральщик і слухає вас, капітане Крихітка!
Це був живий Володька.
Матроси й капітан кинулися до Володьки. Вони тиснули йому руки і мало не задушили, обіймаючи хлопця.
Всі надзвичайно зраділи, а Володька гордо ходив од корми до носа й назад та розповідав кожному, що він робив у морі і як потрапив у сіть.
* * *
Тому що моряки дуже потомилися, капітан наказав усім лягати спати, крім стернового.
— Сьогодні я стоятиму біля стерна, — запропонував Володька. З ним погодилися, і всі, крім нього, полягали спати.
Володька стежив за спокійною поверхнею моря.
"Наче не море, а вода в каструльці, — подумав він, — таке спокійне".
З усіх боків до нього долітало хропіння команди. Коли враз помітив у морі якісь рухи. В одному місці вода густо захвилювалась.
"Риба, риба йде", — догадався Володька.
Над морем з'явилося багато чайок. Вони супроводили косяки риби, то та, то інша кидалися в море і здіймалися вгору, тримаючи в дзьобі рибу.
Кидались одна на одну і з криком кожна намагалася вирвати собі рибу.
Хлопець вирішив, що час ловити рибу.
Він побіг штовхати сонних рибалок і загукав, що риба йде.
Як вихор, зривалися моряки і бігли до своїх місць.
А хто був дуже сонний, того Володька тягнув за носа або за вуха, а на одного навіть вихлюпнув відро води.
— Молодець! — похвалив Володьку капітан і почав командувати, що кому робити.
Швиденько випускали трал і повний вщерть витягли його на палубу.
Палуба, трюм, всі бочки і скрині були завалені рибою.
Найбільше було великої й жирної тріски. Дивилася одним оком пукаста камбала. Траплялися коротенькі мойви.
Чимало було вовкориби, сайди та палтусів.
З-поміж різних риб хлопець побачив велетенського оселедця, того самого, що втік від нього.
— А, сякий-такий, — зрадів Володька і показав оселедця капітанові. — Тьотя Женя так його приготує, що Стьопка, Тарас, Марійка і Галка лише пальчики пооблизують.
Коли це оселедець нахмурився, та як підскочить і — лясь мокрим хвостом Володьку по носі. Раз, другий витирає хвостом Володьці носа.
— Ой! ой! ой! — закричав Володька.
Закричав і широко розплющив очі. Що за диво? Де палуба "Нерпи", де її славний капітан Крихітка із своїми матросами?
Замість палуби Володька сидів на ліжку в дитячому садку. На його крик прибігли діти та Євгенія Іванівна.
— Що з тобою? — спитали вони Володьку.
— А де риба? — плаксиво тягнув Володька.
— Яка риба? — і всі засміялись. — Це, мабуть, тобі приснилося?
Хлопець зрозумів, що то був лише сон. Відтоді прозвали його Рибалкою.
1933