Качки летять!..
Микола Вінграновський
Качки летять! Марієчко, — качки…
Качки летять! У крилах свище небо…
Важкі соми пригублюють гачки,
І жовкне білий світ навколо тебе.
Маріє, мріє, мрієчко моя,
Моя Марієчко тривожна,
Твоїм гірким, як світ. Ім’ям
Мені звучить хвилина кожна.
Я наче в сні тебе ловлю,
Навколо тиша ні шелесне.
Благословляю і люблю
Твоє чоло двадцятивесне,
І шиї лінію тонку,
І руки звітрені і хтиві,
І карі коси сумовливі
В кульбабо-золотім вінку.
Спасибі вам. Для вас одної
Я вас творю з прогірклих мрій
В епоху бомби рокової,
В епоху розуму і дій.
І зрушень різних на планеті
Ви та струна моя одна,
В якій усі життя і смерті
Мені — сповна!
Наш час, не нехтуючи світом
В своє життя-буття страшне,
Він просурмився карим цвітом,
Він вами просурмив мене.
Не залишив і граму пустки,
Усе доцільно, все — в ім’я.
У боротьби нема відпустки,
Любове плинуча моя.
1965
Про вірш
Пристрасна ода любові як всеохопній стихії життя, що поєднує ніжність і космічну міць. Поет обожнює кохану жінку, розчиняючи власне я у безмежжі почуття.
Історія
Твір належить до збірок «Атомні прелюди» (1962), «Сто поезій» (1967) або «На срібнім березі» (1978) Миколи Вінграновського — одного з найяскравіших і найпристрасніших представників покоління шістдесятників. Учень Олександра Довженка, кінорежисер і блискучий актор, Вінграновський переніс у свою поезію масштабне кінематографічне мислення та космічну експресію образів.
Його дебют у шістдесяті роки став справжнім вибухом свіжості для українського слова, поєднавши бунтівний пафос відродження з надзвичайно зворушливою, майже дитячою ніжністю до всього живого — від степової травинки до далекої зорі.
Форма
Вірш звучить у розмірі: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком та афористичною інтонацією.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Інтонація Вінграновського неповторна за своєю розкутістю: стрімкі перепади від шепоту до грому, синкоповані ритми та багаті звукові переливи створюють ефект живого мовного водоспаду.
Як читати
З перших акордів («Качки летять! Марієчко, — качки») поезія захоплює виром почуттів і сміливими метафорами, де реальність миттєво перетворюється на чарівний кінокадр. Поет не спостерігає збоку — він усім серцем кидається у вир переживання.
У розвитку образу («Спасибі вам. Для вас одної») стираються межі між людиною та природою: серце б’ється в унісон із течією Дніпра, а кохання набуває масштабів всесвітньої стихії. Вінграновський дарує слову надзвичайну чуттєву відчутність і колір.
Завершення вірша («Любове плинуча моя») лишає читача у стані піднесеного захвату перед красою світу й глибиною людського серця. Поет утверджує любов як єдиний справжній зміст і захист від смерті.
Теми: лірика шістдесятників · інтимна лірика · космічний політ · плив часу