Кінотриптих
Микола Вінграновський
1
Ти зла, як дика груша при дорозі,
Ти відьма мого серця. Я — тиран,
А ти мільйон тиранів. І невдовзі
Приглянувсь я: за планом виник план.
Твій крупний план — неспинена і рвійна
Хурделиця краси, аж пломінь по кістках.
Середній план твій — радість мого мрійва.
Загальний план твій — діти на руках…
2
Триста ночей я губами квітчав
Твою сірооку голову.
Триста ночей я страждав і мовчав,
Повен бажань і голоду.
Триста розлук поміж нами було,
Триста прощань поміж нами.
Триста небес понад нами спливло —
Сонце закрили плями.
3
Мій друже, плач! Вона любила,
В колисці губ її гойдавсь
Твій сон любові, і летіла,
Напнувши ніжності вітрила,
Твоя душа, і світ займавсь
Світанням почуттів невпинних
І юних слів напівдитинних —
Як ти любив! Як ти кохавсь!
Не плач, мій друже. Ти щасливий.
Ти все віддав, щоб уквітчать
Свій сон любові… серця сили
І сили розуму… безсилий
Страждання ти лише віддать.
1960
Про вірш
Пристрасна ода любові як всеохопній стихії життя, що поєднує ніжність і космічну міць. Поет обожнює кохану жінку, розчиняючи власне я у безмежжі почуття.
Історія
Твір належить до «Вітрила» Миколи Вінграновського — одного з найяскравіших і найпристрасніших представників покоління шістдесятників. Учень Олександра Довженка, кінорежисер і блискучий актор, Вінграновський переніс у свою поезію масштабне кінематографічне мислення та космічну експресію образів.
Його дебют у шістдесяті роки став справжнім вибухом свіжості для українського слова, поєднавши бунтівний пафос відродження з надзвичайно зворушливою, майже дитячою ніжністю до всього живого — від степової травинки до далекої зорі.
Форма
Вірш звучить у розмірі: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком та афористичною інтонацією.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Інтонація Вінграновського неповторна за своєю розкутістю: стрімкі перепади від шепоту до грому, синкоповані ритми та багаті звукові переливи створюють ефект живого мовного водоспаду.
Як читати
З перших акордів («Ти зла, як дика груша при дорозі») поезія захоплює виром почуттів і сміливими метафорами, де реальність миттєво перетворюється на чарівний кінокадр. Поет не спостерігає збоку — він усім серцем кидається у вир переживання.
У розвитку образу («Триста небес понад нами спливло —») стираються межі між людиною та природою: серце б’ється в унісон із течією Дніпра, а кохання набуває масштабів всесвітньої стихії. Вінграновський дарує слову надзвичайну чуттєву відчутність і колір.
Завершення вірша («Страждання ти лише віддать») лишає читача у стані піднесеного захвату перед красою світу й глибиною людського серця. Поет утверджує любов як єдиний справжній зміст і захист від смерті.
Теми: лірика шістдесятників · інтимна лірика · природа і людина · історична пам’ять · космічний політ