Слава художнику
Микола Вінграновський
В небо піднявшись, осінь прощалася в небі з Москвою,
Падали стиглі червінці на скроні землі молодої.
Тихо стояли ми всі перед очима учителя свого.
Тихо світилися ми лиш одним запитанням до нього,
Поки не мовив він слова, дивлячись в будучні весни:
“Все забувається” губиться в зміні годин бистролетних,
В зміні годин лиш прощення нема за вподіяні вчинки і рухи.
Горе людині, коли недовір’ям стрічає свій ранок,
Важко, хто день свій пізнав нелюбов’ю до нього,
Гірко, хто вечір прокляв свій за марність страждань і тривоги.
Слава, хто все не забув, не згубив, не простив на землі цій!”
Так говорив він, і осінь його зігрівала долоню,
Так повторили ми, так ми повторюєм досі.
В стиглому небі прощання повільно кричало і гусло,
І запеклося над нами червоною раною сонця на сході…
Вище і вище здіймаймось нині під гору у зрілість.
Ллється згори наша мужність, єдине, що нам необхідне.
Добре, учителю, що ти небокраї підняв нам людського стремління,
Добре, що ти нас на крила узяв у довір’ї своєму,
Добре, що ти нас збентежив красою великого серця,
Добре, що ти в наші руки поклав несподівано Землю,
Землю поклав, щоб злітати могли ми над нею для щастя,
Добре, що ти наша совість і мужня упевненість наша.
Слава тобі!
1956
Про вірш
Пристрасна ода любові як всеохопній стихії життя, що поєднує ніжність і космічну міць. Поет обожнює кохану жінку, розчиняючи власне я у безмежжі почуття.
Історія
Твір належить до збірок «Атомні прелюди» (1962), «Сто поезій» (1967) або «На срібнім березі» (1978) Миколи Вінграновського — одного з найяскравіших і найпристрасніших представників покоління шістдесятників. Учень Олександра Довженка, кінорежисер і блискучий актор, Вінграновський переніс у свою поезію масштабне кінематографічне мислення та космічну експресію образів.
Його дебют у шістдесяті роки став справжнім вибухом свіжості для українського слова, поєднавши бунтівний пафос відродження з надзвичайно зворушливою, майже дитячою ніжністю до всього живого — від степової травинки до далекої зорі.
Форма
Вірш звучить у розмірі: модерний тонічний вірш із дольниковими акцентами. Динамічний змінний ритм із розмовними паузами, психологічними перебоями та цезурами.
Вільна строфічна будова, підпорядкована пульсації ліричного почуття. Інтонація Вінграновського неповторна за своєю розкутістю: стрімкі перепади від шепоту до грому, синкоповані ритми та багаті звукові переливи створюють ефект живого мовного водоспаду.
Як читати
З перших акордів («В небо піднявшись, осінь прощалася в небі з Москвою») поезія захоплює виром почуттів і сміливими метафорами, де реальність миттєво перетворюється на чарівний кінокадр. Поет не спостерігає збоку — він усім серцем кидається у вир переживання.
У розвитку образу («Так повторили ми, так ми повторюєм досі») стираються межі між людиною та природою: серце б’ється в унісон із течією Дніпра, а кохання набуває масштабів всесвітньої стихії. Вінграновський дарує слову надзвичайну чуттєву відчутність і колір.
Завершення вірша («Слава тобі») лишає читача у стані піднесеного захвату перед красою світу й глибиною людського серця. Поет утверджує любов як єдиний справжній зміст і захист від смерті.
Теми: лірика шістдесятників · інтимна лірика · природа і людина · космічний політ · драма розлуки