Триптих
Микола Вінграновський
1
Тут все говорить із прадавніх пір,
Тут вічність диха тихо серед гір.
Це не легенда лине давниною
І не мара злітає із пітьми…
Човни століть пливуть переді мною,
Вантажені народами-дітьми.
І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста,
Своїм човном пливеш в мої світи…
Я прошу тебе, земле моя чиста,
Крізь моє серце тихо пропливти.
2
Гуцульщино! Твій вік, як чорний сонях,
Цвіте печально в днях твоїх німих…
І гори-мозолі не СПЛЯТЬ в твоїх долонях,
В них кров твоя і піт людський у них.
Земля страждань, прокляття і пітьми!
Самі лиш злидні за душею в тебе.
Ніі Не смереками — зеленими кістьми
Ти підвелась в своє жебрацьке небо.
О земле згорблена! В надії скам’янілій,
В твоєму погляді життя і смерть сплелись,
Під вікнами америк і бразілій
Сліпий народ твій Щастя не домігсь!
Часопис твій, Гуцульщино, — ганьба!
Ганьба моя! і прадіда, і діда…
Будь проклят світ без неба і без хліба
І вікопомна темінь та журба!
3
Я стою на сьогоденній землі
Гуцульщини,
І вона повертає своє обличчя до мене…
Повиті хмарами і літаками, стоять вечори,
Пролітають плоти Черемошем, як роки…
Я думаю про долю дорогої мені землі.
Живицею пахне і пахне медом…
В долоні село, наче хліб на столі…
І гори, вантажені часом і небом,
Між хмарами йдуть по гуцульській землі.
І юний гуцул підіймається вгору
У гомоні звершень своїх і надій…
І, може, десь юна гуцулка в цю пору
Дитям зацвіта на землі молодій.
1961
Про вірш
Пристрасна ода любові як всеохопній стихії життя, що поєднує ніжність і космічну міць. Поет обожнює кохану жінку, розчиняючи власне я у безмежжі почуття.
Історія
Твір належить до збірок «Атомні прелюди» (1962), «Сто поезій» (1967) або «На срібнім березі» (1978) Миколи Вінграновського — одного з найяскравіших і найпристрасніших представників покоління шістдесятників. Учень Олександра Довженка, кінорежисер і блискучий актор, Вінграновський переніс у свою поезію масштабне кінематографічне мислення та космічну експресію образів.
Його дебют у шістдесяті роки став справжнім вибухом свіжості для українського слова, поєднавши бунтівний пафос відродження з надзвичайно зворушливою, майже дитячою ніжністю до всього живого — від степової травинки до далекої зорі.
Форма
Вірш звучить у розмірі: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Інтонація Вінграновського неповторна за своєю розкутістю: стрімкі перепади від шепоту до грому, синкоповані ритми та багаті звукові переливи створюють ефект живого мовного водоспаду.
Як читати
З перших акордів («Тут все говорить із прадавніх пір») поезія захоплює виром почуттів і сміливими метафорами, де реальність миттєво перетворюється на чарівний кінокадр. Поет не спостерігає збоку — він усім серцем кидається у вир переживання.
У розвитку образу («Під вікнами америк і бразілій») стираються межі між людиною та природою: серце б’ється в унісон із течією Дніпра, а кохання набуває масштабів всесвітньої стихії. Вінграновський дарує слову надзвичайну чуттєву відчутність і колір.
Завершення вірша («Дитям зацвіта на землі молодій») лишає читача у стані піднесеного захвату перед красою світу й глибиною людського серця. Поет утверджує любов як єдиний справжній зміст і захист від смерті.
Теми: лірика шістдесятників · інтимна лірика · історична пам’ять · космічний політ · плив часу